Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Сатирикон-XXI (збірка) 📚 - Українською

Читати книгу - "Сатирикон-XXI (збірка)"

345
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сатирикон-XXI (збірка)" автора Олександр Ірванець. Жанр книги: 💛 Поезія / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 168
Перейти на сторінку:
розвів перед собою руки приблизно на ширину ліктя. — Звісно, й серед них траплялися великі екземпляри. Але загалом вони таки були невеличкими. Всі мали довгі хвости. Були серед них пухнасті, а були й з коротким хутром… Та головне в котах не це.

Ні Віктор, ні Ігор не запитали: «А що?» Вони мовчки дивились на старого актора, затиснувши в губах сигарети. Маркович знову почухав собі чоло і продовжив:

— Собаки, хоч серед них є й кобелі, і сучки, та все одно собаки, усі без винятку, вони ніби чоловіки. А коти були наче жінки, розумієте?

Віктор різко реготнув, поперхнувся димом, закашлявся:

— Ото вже ви скажете, Марковичу!

Семен Маркович знову поворушив губами, кашлянув і продовжив:

— Кіт, він був цілком непотрібною твариною. Ну, мишей він ловив. Але миші — це ж не таке щось страшне. Кіт був просто красою. Такою чистою, ні на що не придатною красою. Лежить ото, було, тварюка, на вікні, вилизується. Очі мружить. Знає, що люблять його… — Старому аж голос перехопило. Він іще раз кашлянув і знову замовк.

— У вас що, був кіт? — Ігор тільки тепер збагнув, що Маркович і справді пам'ятає щось таке, що йому недоступне, незнане. Пригадав, як у старій дитячій книжці, ще у школі, до того, як бібліотеки було остаточно очищено від архаїчної літератури, він побачив на поличці яскраву, хоч уже й вицвілу, книжечку в м'якій палітурці із загнутими, пожмаканими краями. Розгорнув її — і на першій сторінці побачив зображення якогось дивного, проте симпатичного звірятка з невеликими вухами, кирпатим носом на круглій мордочці й тілом, укритим сірими та білими пасмами. Повільно почав читати віршика під малюнком — і нічогісінько не зрозумів. Щось там було про кота чи, точніше, про «котика», про молочко і сметанку, і якісь дивні дієслова: «нявчить», «муркоче»…

— Був у мене кіт. — Це Маркович опанував себе і продовжив розповідь.

— Справжній? Живий? — Тепер і Віктора охопило здивування.

— Ну, а який же? — Семен Маркович усміхнувся. — Не іграшка ж плюшева… Гарний був, зараза. Великий, рудий. Звався Василь. Васька… Потім я мусив приспати його, коли почалася кампанія за економію продуктів… Шкода було мені його… до розпачу шкода…

Віктор не дав йому продовжити — смачно сплюнув на недопалка, притоптав його й голосно втрутився:

— Ходімте! Нас оно кличуть!

І справді, там, куди відійшла Лариса, збоку, біля вантажівки, вже збилися у тісненький гурт усі, хто приїхав: і бухгалтерки, і білетерки, і чоловіки з театру. На приступець авта виліз Парторг — він приїхав разом з усіма, але сидів не в кузові, а біля водія в кабіні.

Ігор ще до виїзду замислився: хто ж поїде з ними від керівництва? Метелецький таких заходів завжди відверто уникав. Профорг також, скаржачись на слабке здоров'я. А Парторг уже кілька місяців був відсутній — його кабінет, поряд з кабінетом Метелецького, стояв замкнений. Казали, що його викликали до столиці на курси підвищення кваліфікації. Очевидно, він щойно повернувся й одразу ж занурився у вир діяльності трудового колективу, який мав щастя очолювати разом з Метелецьким. Проте особливої радості від повернення до рідного колективу в зовнішності Парторга помітно не було. Та це й не дивно: кілька місяців у столиці, в доброму готелі, на повному державному забезпеченні…

Зараз Парторг повільно поводив очима згори вниз на жінок і чоловіків у робочому одязі, які, підходячи, потрохи замовкали і зосереджували свої спокійно-байдужі погляди на його постаті.

Якось Віктор запитав Парторга під час чергового обов'язкового політзаняття, чому єдина в країні партія називається «об'єднана». Парторг строго зиркнув у відповідь, поправив поли піджака і прорік:

— Розумієте, Вікторе, все у світі прагне до об'єднання. Тому колись, у майбутньому, в світі не буде країн і народів. Усі житимуть в одній державі. Та й поняття держави зрештою само відімре. І на той час усі партії у світі теж об'єднаються. Буде одна велика партія. І вона буде так само зватись «об'єднана».

І ось зараз Парторг зосереджено й серйозно вдивлявся в їхні обличчя і постаті. Було видно, що він стужився за своєю нелегкою, але потрібною роботою: розповідати й виховувати, закликати і вести за собою. Тож, дочекавшись, коли всі зібрались перед кабіною вантажівки не зовсім правильним колом, Парторг витяг руки з кишень, підняв правицю на рівні грудей і, повільно вимахуючи нею в такт словам, почав свою промову:

— Отож, шановні! Ми з вами сьогодні приїхали сюди абсолютно свідомо й добровільно! Правда ж?

Йому ніхто не відповів, та Парторг, схоже, й не потребував відповіді. Він продовжив говорити так само впевнено й монотонно, проте чітко і виразно:

— Зараз наша країна переживає нелегкий період у своєму становленні. Багато чого у нас не вистачає. Ми, керівні органи, це визнаємо і робимо все можливе, щоб якнайшвидше виправити цю ситуацію. І зараз ми з вами будемо надавати посильну допомогу міському комунальному господарству у важливій справі — очищенні нашого міста від бродячих тварин…

— Так я й думав! — це знову русявий робітник сцени, який любив посперечатись, утрутився в мову Парторга різко й зухвало. — Собачі трупи закопувати? А доплата нам буде за це?

— Правильно! — раптом підтримав його Віктор, який стояв збоку й трохи позаду від Ігоря. — Ми ж таки не якісь там різноробочі! Ми актори! Ми творчі особистості, працівники культури! Чого ми маємо це робити за просто так?

— Це питання ми вирішимо! — Парторг, як виявилось, був готовий і до такого повороту подій. — Усі, хто бере участь у сьогоднішньому виїзді, отримають по три додаткових дні до літньої відпустки! Керівництвом театру буде видано спеціальний наказ.

— Оплачуваної відпустки? — Віктор не здавався, він намагався витиснути з ситуації, що склалася, максимум вигоди.

— Так, звичайно ж, оплачуваної, — кивнув головою Парторг.

— Ну, тоді чого ж!.. — видно, Віктор вирішив задовольнитися досягнутим. — Тоді попрацюємо.

— Але це

1 ... 110 111 112 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сатирикон-XXI (збірка)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сатирикон-XXI (збірка)"