Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"

- Гей,- вигукнув Сайкс,- Ненс! Куди це дівка налагодилася в таку пору?

- Недалечко.

- Що це за відповідь? - обурився Сайкс.- Куди ти йдеш?

- Кажу ж - недалечко.

- А я питаю - куди саме? - наполягав Сайкс.- Ти що, не чуєш?

- Я й сама не знаю куди,- відповіла дівчина.

- Тоді я знаю. Нікуди. Сідай і сиди,- мовив Сайкс, скоріше аби тільки зробити наперекір, ніж тому, що мав якісь поважні підстави не випускати дівчину з дому.

- Мені щось нездужається. Я тобі вже казала,- мовила дівчина.- Хочеться подихати свіжим повітрям.

- То вистроми голову у вікно та й дихай,- порадив Сайкс.

- Цього мені мало,- заперечила дівчина.- Мені треба подихати на вулиці.

- На вулицю ти не вийдеш! - кинув Сайкс, а тоді підвівся, замкнув двері, сховав ключа і, зірвавши з її голови капелюшка, закинув його на стару шафу.

- Ну, ось! - сказав він.- А тепер сиди тихо й не рипайся, чуєш?

- Коли вже на те пішло, мене капелюшок не вдержить,- сказала дівчина, сполотнівши.- Що це з тобою, Білле? Ти сам не знаєш, що робиш.

- Сам не знаю, що… Оце маєш! - вигукнув Сайкс, звертаючись до Фейгіна.- Та вона, схоже, несповна розуму, а то не посміла б так розмовляти зі мною.

- Не доводь мене до гріха,- стиха мовила дівчина, притискаючи руки до грудей, ніби намагаючись силою стримати якийсь шалений вибух.- Пусти мене, чуєш? Зараз же… цієї ж миті.

- Ні! - гарикнув Сайкс.

- Скажи йому, Фейгіне, щоб пустив мене. Хай краще пустить. Для нього краще буде. Чуєш? - тупнувши ногою, крикнула Ненсі.

- Чи я чую? - повторив Сайкс, обертаючись до неї разом із стільцем.- Так… Або ти негайно замовкнеш, або собака так учепиться тобі в горлянку, що видере з неї твій скрипучий голос. Який дур зайшов тобі в голову, дурепо ти окаянна? Що з тобою?

- Пусти мене,- наполегливо мовила дівчина, а потім, сівши на підлогу біля дверей, почала благати: - Пусти мене, Білле; ти й сам не знаєш, що робиш. Далебі, не знаєш. Тільки на одну годиночку… ну, пусти… пусти!

- Нехай мене ріжуть на шматки, коли ця дівка не з’їхала з глузду! - вигукнув Сайкс і грубо схопив її за руку.- Вставай!

- Не встану, доки ти мене не пустиш… не встану… нізащо… нізащо! - голосила дівчина.

Сайкс якусь хвилю дивився на Ненсі, а тоді, вибравши слушний момент, раптом скрутив дівчині руки і потяг її, хоч як вона пручалась і відбивалася, в сусідню комірчину, де силоміць посадовив на стілець і, не випускаючи її з рук, сів поруч на ослінчик. Вона то виривалась, то починала знову благати, аж поки вибило дванадцяту. А тоді, геть знесилівши, замовкла і скорилась. Застерігши її, щоб вона не сміла вийти з дому тієї ночі, і підкріпивши застереження крутою лайкою, Сайкс залишив її саму - хай одійде наодинці - і вернувся до Фейгіна.

- Тьху! Клята дівка! - вигукнув він, витираючи з лоба піт.- Навіжена якась, та й годі!

- Твоя правда, Білле,- замислено відгукнувся Фейгін,- твоя правда.

- Чого це вона забрала собі в голову неодмінно вийти сьогодні на прогулянку, як ти гадаєш? - спитав Сайкс.- Слухай, ти ж її краще знаєш. Що воно означає?

- Гадаю, то примхи, голубе. Звичайнісінькі жіночі примхи.

- Може, й так,- погодився Сайкс.- Я вже думав, що приручив її, а вона все така ж дика, як і раніше.

- Та ще й дикіша стала,- мовив Фейгін так, ніби розмірковував про щось.- Раніше я не бачив, щоб вона отак шаленіла через якісь дрібниці.

- І я не бачив,- сказав Сайкс.- У неї, мабуть, ще нуртує в крові ота лихоманка, еге ж?

- Схоже на те.

- Коли це знову трапиться з нею, я пущу їй трохи крові - навіть і лікаря не турбуватиму,- сказав Сайкс.

Фейгін промовисто кивнув головою на знак цілковитої згоди з таким способом лікування.

- Поки я тут лежав плазом, а ти, сучий виродку, і думати про нас забув, вона не відходила від мене ні вдень, ні вночі. До того ж ми тоді дуже бідували, і це, я думаю, так чи так мучило й дратувало її, а від довгого сидіння серед чотирьох стін вона і зовсім занедужала, еге ж?

- Мабуть, що так, мій дорогесенький,- відповів старий пошепки.- Ша!

У цю мить Ненсі вийшла з комірчини й сіла на своє місце. Очі в неї запухли й почервоніли, вона хиталася, мов п’яна, час від часу підводячи голову, а потім несподівано зареготала.

- Ну, нова вистава починається! - вигукнув Сайкс, вражено поглянувши на свого співрозмовника.

Фейгін подав знак, щоб він не зважав на дівчину, і згодом Ненсі наче прийшла до тями. Прошепотівши Сайксові, що більше нема чого боятися нового нападу, Фейгін узяв капелюха й попрощався. Біля дверей він озирнувся і попрохав, щоб йому посвітили на темних сходах.

- Посвіти йому,- сказав Сайкс, набиваючи собі люльку.- Жаль буде, якщо він скрутить собі в’язи на самоті і ніхто не побачить цього видовища. Проведи його, Ненсі.

Взявши свічку, дівчина спустилася сходами за старим. Коли вони підступили до дверей, він притулив пальця до уст і, наблизившись до дівчини, прошепотів:

- Що з тобою, дорогесенька?

- Про що ти? - так само пошепки спитала дівчина.

- Та з чого в тебе оце все,- відповів Фейгін.- Якщо він,- Фейгін показав кощавим пальцем нагору,- такий брутальний з тобою,- а він, що й казати, тварюка, Ненс, звичайнісінька тварюка,- то чому ти тоді не…

- Що? - сказала дівчина, коли Фейгін замовк, майже торкаючись губами її вуха й не зводячи з неї погляду.

- Та нічого. Поговоримо про це іншим разом… Я тобі друг, Ненс, вірний друг. І маю напохваті певні засоби, безпечні й надійні. Якщо ти захочеш помститись тим, хто поводиться з тобою, як із собакою - та де там! гірше, ніж із собакою, бо його він часом пестить,- то приходь до мене.