Читати книгу - "Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій"

1946-1947 рр. СРСР вивіз 350 тисяч тонн зерна до Румунії, 900 тисяч до Польщі, 600 тисяч до Чехословаччини. Сталіну треба було задобрити тамтешнє населення та підтримати комуністів, що рвалися до влади. Після 1953 року для села принципово нічого не змінилося – ті самі злидні, напівголодне існування, вкрай низька продуктивність праці. Ось Хрущов у вузькому колі згадує, як відвідав у 1945 році рідне село й зробив йому подарунок: «Я попросив тоді товариша Гречка допомогти кіньми (тоді в армії було багато трофейних коней). Він дав коней вози, хомути. Привели коней, а колгосп їх не приймає, адже за ними треба доглядати! А колгоспники у колгоспі працювати не хочуть. Вони за свою роботу лише палички отримували. Вони хотіли б, щоб солдати за цими кіньми доглядали.. Годувати коней колгоспники не хочуть, вони в цьому не були зацікавлені. Ось такий лежачий стан був не лише в Калинівці, а взагалі у нашому сільському господарстві» [182].

Найбільший злочин комуністів: вони виморили «розкуркуленням» і штучним голодом у 1932-1933 роках найбільш роботящих селян, а решту позбавили стимулів до праці, бо у колгоспах грошей взагалі не платили, на один «трудодень» давали від 1 до 3 кілограмів зерна, а бувало, що й менше. Тим самим вони деморалізували та люмпенізували село, вбили селянство як клас, перетворивши на звичайних рабів. А потім, на пленумах під час внутрішньопартійних «розбірок» звинувачували один одного в нехлюйстві та непрофесійності, наче причини не в кріпацькій колгоспній системі були. На червневому (1957) пленумі ЦК найближчий «сподвижник» Хрущова, Перший секретар Ленінградського обкому КПРС Фрол Романович Козлов репетував з трибуни: «Тов. Маленков.. Ви довели до величезного падіння сільське господарство! Адже навіть у Ленінграді і Москві, в найбільших центрах нашої країни, молока, овочів і картоплі в достатку не було! В інших містах і хліба не було!» [183].

Тут я змушений стати на захист тов. Маленкова. Не він один довів. Довела вся радянська система економіки. За часів Сталіна в містах та селищах була така само картина, що її живописав товариш Козлов. Олександра Михайловича Пузанова 1952 року Сталін висунув на посаду голови Ради міністрів РРФСР (теж нікому непотрібна структура) і той пізніше згадував усі «принади» радянської влади на початку 50-х: «Дорослі чоловіки і жінки йшли з колгоспів у міста та промислові центри, в колгоспах залишалися лише старі та діти. Майже усі збиральні роботи проводилися тільки силами МТС, робітників підприємств, студентів і учнів міст. Не кажучи про м’ясо, молоко і масло, бракувало хліба навіть у найбільших містах і промислових центрах. Хто не пам’ятає досі ті тисячні черги, які дуже часто утворювалися з вечора! Навіть у Москві хліб продавали з домішкою близько 40% картоплі, та й то в одні руки не більше кілограма» [184].

Це щодо благословенних сталінських часів. Це 1951 рік. Нова посуха, яка перейшла і на рік наступний. Врожайність – 1,5 центнери з гектара. Сто п’ятдесят кілограмів! Щоб ви мали уявлення, любі читачі: норма висіву пшениці становить 200-250 кілограмів на гектар. І засуха не виправдання – врожайність все одно мала бути вища, в інших країнах також лютувала посуха, але такої катастрофи не було. Але якщо у тебе на полях працюють напівголодні кріпаки з агротехнікою, яку ще їхні прапрапрадіди використовували, – нічого хорошого не чекай.

У 1954 році врожайність зернових була на рівні року 1913-го… Звісно, що Маленков шукав вихід. Він був – скасування колгоспів. Але для Маленкова, Хрущова, Кагановича, Молотова, Устинова це було неприйнятно. Як це так – мужик працюватиме на своїй землі й багатітиме? Тоді він стане незалежним від рідної партії та уряду. А це негарно.

Достатньої кількості тракторів, сівалок та добрив для колгоспів країна дати не могла – для цього треба було відновлювати скалічені війною заводи. Плюс Челябінський, Сталінградський, Харківський тракторно-танкові заводи замість того, аби давати трактори, давали величезну кількість танків «на страх супостатам». СРСР інтенсивно будував військові кораблі, ракети, атомні бомби, бронетранспортери, підводні човни, літаки стратегічні і звичайні.

Армію у 1945 році було скорочено удвічі, але станом на 1955 рік вона усе ще нараховувала 5,8 мільйони солдатів і офіцерів. І всю цю юрму треба було годувати й одягати. Спробуй лише кальсонів стільки нашити. А на кальсони (літні та зимові) потрібна бавовна і вовна. А на виробництво тисяч танків та сотень літаків потрібні були алюміній і мідь, каучук, платина, золото, срібло, вольфрам, сталь…

Армія найбагатшої країни світу – США була майже втричі меншою за чисельністю, а танків мала вдесятеро менше. Лише Т-34-85 з 1945 по 1958 рр. в СРСР було випущено понад 30 тисяч. СРСР задихався під непомірними військовими витратами у Холодній війні. Недаремно саме за ініціативи Маленкова Політбюро прийняло безпрецедентну тезу про «мирне співіснування» з капіталістичним світом.

Власне, з цього моменту в Радянському Союзі було офіційно поховано ідеологію Світової революції. Було прийнято нову, оборонну військову доктрину з концепцією завдання ядерного удару у відповідь. Усе це не від гарного життя і не від миролюбності. Це все від злиднів та відсутності засобів доставки ядерних боєприпасів на територію противника. Оголосивши, що «виноград зелений», СРСР знову скоротив свою армію до 3 із гаком мільйонів.

Але в ЦК КПРС все ж вигадали, як забезпечити країну продовольством хоча б на мінімальному рівні. Нова ідея загорілася в лискучій макітрі Микити Хрущова. Той давно, мов дурень з писаною торбою, носився з ідеєю створення гігантських сільськогосподарських «фабрик».

Сам Сталін колись у відповідь на чергову згадку про цей прожект, поплескав Микиту долонею по сяючій лисині й назвав «нашим Карлом Марксом». І от, Сталіна не було. А Микита Хрущов хоч формально і вважався лише лідером партії – Першим секретарем ЦК КПРС, але ж усім відомо, що в СРСР не уряд, а саме партія «рулила».

Тож на скликаному у лютому 1954 року пленумі ЦК КПРС Микита Хрущов виступив з революційною ідеєю – розорати віковічні неозорі степи Казахстану, Приуралля, Алтаю, Калмикії під вирощування хліба. За результатами цієї ініціативи було прийнято постанову «Про подальше збільшення виробництва зерна в країні і про освоєння цілинних і перелогових земель».

Так почалася одна з найбільших (і найзлочинніших) радянських авантюр під загальною назвою «Освоєння цілини». Про неї детальніше ще поговоримо. Тут про це я згадав