Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Варто зазначити, що і дзеркало, і віяло з люстрами були встановлені саме біля голови — точніше, біля обличчя — похованої. Адже люстра у давніх людей вважалися віддзеркаленням душі людини, тому в могилі їх клали або біля обличчя, або з лівого боку грудей, біля серця. У сарматів іноді практикувався звичай розбивання дзеркал перед вміщенням у могилу — зі смертю людини потрібно було «вбити» її віддзеркалення. Щоправда, в Соколовій Могилі всі дзеркала чомусь були цілими.

Біля ніг розташувалася група інших посудин — ритуальних і туалетних. Поряд із типово сарматською глиняною курильницею стояла китайська мармурова ступка з ручками у вигляді фігурок зайців, прикрашена меандровим орнаментом. Вона асоціюється з китайським міфом про зайця, що сидить на Місяці і готує в ступці еліксир безсмертя для Володарки звірів Сіванму. Поруч — алебастровий лекіф тонкої єгипетської роботи і унікальний кам’яний горщик. У ньому зберігся вміст — смоляниста речовина темно-коричневого кольору з різким запахом, що нагадує смолу і цвіль. Проте аналізи змогли лише визначити його рослинне походження, а склад залишився таємницею.

Ще одна група унікальних речей лежала в ногах могили, ймовірно, на купі квітів (так визначили склад залишків підстилки під ними палеоботаніки). Тут знаходилися дві тарілки римського виробництва — кругла з червоного скла і фаянсова у вигляді раковини Cauri. Поряд із ними лежало ще одне віяло. Воно зроблене також із червоної шкіри, має різьблену кістяну ручку, увінчану зображенням дволикого Януса.

Якщо вміщення в жіночу могилу косметичних засобів і туалетних посудин — річ звична, то наявність в ній таких суто чоловічих атрибутів, як точило й ножі, вельми незвичайно. Адже склад заупокійних дарів строго регламентувався ритуалом, і жодна річ не потрапляла до могили випадково. Чим же займалася ця жінка за життя, якщо в її похованні такий дивний набір речей? Відповідь на це дала знахідка залишків сумочки біля правого стегна похованої.

У ній лежала велика кількість різноманітних предметів: намистини та підвіски з мушель, кістки, напівкоштовних камінців (сердолік, яшма, агат, порфиріт, гематіт), бурштину, геширу, вапняку; намистини зі скла, золота каблучка із сердоліковою вставкою; залізні та бронзові персні з гемами, римська кістяна еротична статуетка; скіфське бронзове вістря стріли VI ст. до н. е., поодинокі і подвійні відерцеподібні підвіски із заліза та золота, бронзова підвіска у вигляді кисті руки, фалос із залізної конкреції, мініатюрна срібна посудина; підвіска з половини насіння італійської сосни пінії, що ніколи не росла на наших теренах, закінчення кістяного стилю для письма у вигляді кисті руки. Тут таки знайдено бронзового пінцета та голку.

До магічних предметів, що втілюють, найімовірніше, сили родючості, сармати віднес­ли римську вакхічну статуетку, що невідомо яким чином потрапила до них. Тут і зуби викопної акули, і раковина Cyprea, яка живе в Індійському океані, і насіння італійської сосни пінії — словом, будь-яка екзотична річ годилася як амулет. З іншого боку, сармати були знайомі і з античними уявленнями про амулети — адже саме в Римі в цій якості використовувалися підвіски у вигляді кисті руки і залізні персні. Магічною силою, за уявленнями сарматів, володіли намистини у вигляді жаб, жуків-скарабеїв та змій — якраз такі, які входили до складу намиста і діадеми жінки, похованої в Соколовій Могилі.

То хто ж вона була — цариця або жриця? Звичайно, безліч предметів із золота й сріб­ла, багатий одяг вказують на те, що покійна належала до заможного прошарку. Проте величезна кількість амулетів говорить про те, що ця пані суміщала адміністративні функції з культовими. Але що цікаво: більшість її амулетів служила хтонічним, тобто підземним, темним силам. Саме їх символізували жаби, змії, риби, жуки. Найімовірніше, вона була не просто жриця, а чаклунка й віщунка. За патологічними змінами на кістках антропологи встановили, що ця жінка була хвора на сифіліс у важкій формі і, можливо, від нього й померла.

Найбільшою сенсацією була знахідка в могилі фрагментів шовкових тканин із золотим гаптуванням. Річ у тім, що найбільш ранні з відомих науці до розкопок цього кургану зразків золотного шиття були на тисячу літ молодшими. Абсолютно невідомою і вельми складною виявилася і техніка прядіння золотих ниток. Між цією знахідкою і відомими раніше зразками золотного шиття лежить тисячолітній розрив.

Шовкові тканини із Соколової Могили — поза сумнівом, східного походження. Як відомо, шовк стали культивувати на Заході не раніше IV ст. н. е. Однак у вигляді готових тканин він потрапляв туди ще раніше, Великим Шовковим шляхом з Китаю через Середню Азію та Близький Схід. Шовк із Соколової Могили фарбований найкоштовнішими червоними барвниками давнини — пурпуром та карміном, якими фарбували тоги римських імператорів. Речі з Соколової Могили — фібули, бронзове відерце, посудини, нашивні бляшки і деякі інші — датують це поховання серединою І ст. н. е.

Ось так, у буквальному розумінні слова — блискуче археологія підтвердила слова стародавніх авторів про сарматських цариць. А матріархат тут ні до чого…

Сарматські дракони проти римських орлів

Олександр Симоненко

Невдовзі після опанування північних берегів Понту сармати виявилися втягнутими у війни проти Риму. Це протистояння тривало кілька століть — аж до падіння Римської імперії у V ст. При цьому полем бою ставали по черзі то Таврика і її околиці, то береги Дунаю — від Буджацьких степів до Центральної Європи. Змінювалися імена племен та царів, консулів та імператорів, але сармати лишалися непримиримими та грізними супротивниками однієї з наймогутніших держав Давнього Світу.

Під стягами Мітрідата Понтійського

Наприкінці ІІ ст. до н. е. трон Понтійського царства на півночі Малої Азії посів Мітрідат VI Євпатор. Цей талановитий і честолюбний монарх задумав створити з невеликого царства могутню державу, щоб протиставити її Риму на шляху до світового панування.

Мітрідат завоював Колхіду (Західне Закавказзя), потім, скориставшись скіфо-херсонеським конфліктом, увів свої війська до Криму, розгромив скіфів, подавив путч Савмака, що спалахнув у цей час на Боспорі, і приєднав до Понту Боспорське царство. Перелякані перспективою воєн із сарматами та скіфами причорноморські грецькі міста-держави попросили у могутнього царя протекції, і Мітрідат розмістив свої залоги у Херсонесі та Ольвії. Його регіментар Неоптолем нейтралізував кочовиків, із другого боку, схиливши їх до союзу з Понтом 101 р. до н. е.

Мітрідат приєднав до своїх володінь землі у Анатолії — Галатію і Пафлагонію, попов­нивши військо галатськими солдатами (причому у завоюванні Галатії брали участь його союзники-сіраки. Потім він захопив Каппадокію та Віфінію, опір яких і спричинився першій Мітрідатовій війні проти Риму.

Ведення війни римський сенат доручив відомому полководцю Луцію Корнелію Суллі. З його гнівної промови в сенаті ми дізнаємося, що вже у першій війні на боці Мітрідата виступили причорноморські «варвари» : «У тебе заздалегідь було це вирішено наперед, і, сподіваючись, що ти пануватимеш над всією землею, якщо переможеш римлян, ти вигадував ці мотиви, щоб приховати свій план. Доказом цьому є і те, що, іще не воюючи ні з ким, ти уклав союз з фракійцями, скіфами, савроматами...». Римський історик Аппіан у своїй праці Мітрідатові війни серед військ Архелая, полководця Мітрідата, називає скіфів. Імовірно, за античною традицією під цією назвою Аппіан поєднав усіх кочовиків — і скіфів, і сарматів.

На початку війни передовий загін Мітрідата, що складався зі 100 сарматських (сіракських) вершників, на кордоні