Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Ігор прокинувся від тупого болю у всій голові. Розплющив очі, кілька разів моргнув, але картинка зафіксувалася лише лівим оком. Правий бік зводило від болю. Ефект від знеболювальних, якими його напхали вчора двоє медиків, давно зійшов нанівець. Права частина обличчя дико пульсувала.

Ігор повільно підвівся з ліжка та вирушив у ванну. Спіймавши своє відображення у дзеркалі, зупинився. Праве око запливло, на обличчі розповзався потворний синець. Все його обличчя було схоже на величезну потворну дупу.

Ігор як зміг умився і повернувся до кімнати. Кіра спала, лежачи на животі, сунувши руки під подушку. Ковдра сповзла, оголюючи міцну спину, що не втратила своєї витонченості. На обличчі блаженне умиротворення. Волосся розкидалося по подушці.

Ігор сів на край ліжка, довго дивився на сплячу дівчину, милуючись її спокійною красою. Вона незвичайна, ця маленька пташка. Загадкова та багатогранна. Він ніколи не зустрічав нікого подібного. Він ніколи не знав людину, більш прекрасну, ніж вона.

Чим він заслужив її інтерес? Її увагу. Адже він ніхто. Порожнє місце. Цієї ночі вони проклали хисткий місток над прірвою, яка їх поділяла, але сама прірва нікуди не зникла. Вона залишалася між ними.

Ігор неохоче підвів очі і озирнувся довкола. Оглянув ретельно підібраний за колірною гамою та стилем інтер'єр. Величезний плазмовий телевізор, що висить на стіні, та просто гігантських розмірів ліжко. Це її світ. Затишне красиве життя, забезпечене, та маюче гідне майбутнє. Його ж - картонна коробка на узбіччі дороги та довічне почуття неповноцінності.

Ігор стиснув кулаки, знову відчуваючи знайоме, вже майже звичне почуття ненависті до себе. Чому він вирішив, що ця ніч щось змінює? Він не змінився, він залишився тим самим. А точніше, ніким.

На якийсь короткий час дівчина дала йому можливість відчути себе кимось значущим, але ілюзія, народжена цієї ночі, потихеньку відпускала, обрушуючи на нього крижану стіну реальності.

До фізичного болю долучився ниючий біль у грудях, десь у районі серця. Ігор обхопив голову руками, уперся ліктями в коліна і стиснув скроні.

Розпач знову повільно підповзав до його ніг.

Це нестерпно. Це надто важко. У грудях немов демони крутяться, скелячи зуби, клацаючи щелепами, намагаючись відхопити крихітні шматочки щастя, які залишило в його душі дівчисько. Вони хочуть з'їсти все те добре, що є в ньому, всі спогади, всі прекрасні моменти, і залишити лише порожнечу і гидкий розпач.

Ігор цього не хоче. Відчайдушно не хоче. Чинить опір, як може, але вони такі сильні...

Шум ковзаючого простирадла ззаду привертає його увагу, змушує обернутися. Кіра сидить на ліжку, до пояса оголена, анітрохи не бентежачись своєї наготи, і уважно дивиться на Ігоря.

- Виглядаєш жахливо. - Вимовляє хрипким після сну голосом і підповзає до нього. Сідає поруч, підібгавши під себе ноги, і чіпає набряклу вилицю. - Дуже болить?

Торкається легенько, і торкаючись, сама морщиться, як від болю.

- У мене є знеболювальне. Зараз.

Швидко встає з ліжка, риється у сумочці, витягає блістер. З невеликого холодильника, що стоїть біля входу, дістає пляшку води та повертається до нього. Все це вона робить, відверто виблискуючи грудьми, напівгола, в одних лише трусиках. Але це її анітрохи не бентежить. Натомість Ігор стежить за нею як заворожений.

- Ось тримай. Випий дві.

Ігор слухняно випиває ліки. Кіра сідає поряд, торкаючись його стегна своїм, і лагідно проводить рукою по його спині. Ніжно цілує його в плече. Ігор лише спостерігає, забороняючи давати волю рукам. У його голові б'ється питання, яке не дає йому спокою з учорашнього вечора. Він як міг ігнорував його, заштовхував глибше, але зовсім виштовхнути так і не зумів. Він не може доторкнутися до неї, доки не дізнається відповіді.

- Кіра, - Тихо вимовляє Ігор, прочистивши горло, - В тебе ж хтось був...

Дівчина дивиться запитливо. Хмуриться не розуміючи.

- Якийсь хлопець. Твій хлопець – додає Ігор. Голос на останньому слові зривається. Ігор ковтає ставший впоперек горла комок.

- О, - нарешті розуміє дівчина, - так, був. Але ми давно розлучилися. Два місяці тому, якщо бути точним.

Ігор видихає, не в силах приховати полегшення. Тепер Кіра здається йому ще прекраснішою, ще ідеальнішою. Два місяці тому… Два місяці тому він цілував її у жіночій роздягальні…

- Чому? Чому ви розлучилися? - Запитує Ігор до того, як встигає подумати. Сам не розуміє, навіщо ставить це питання. Питання, яке його взагалі не стосується. Питання, що не має значення.

- Він... - озивається дівчина і замовкає, намагаючись підібрати слова. І Ігореві хочеться вдарити себе. Йому не подобається, коли вона говорить про якогось іншого хлопця. Йому не подобається, що вона думає про нього, коли поряд із нею Ігор. Навіщо він спитав? Про цього хлопця. Її колишнього хлопця. Він ніби запросив третього зайвого до їхнього маленького світу, закликав його спогад, його примарний силует у їхнє тепле ліжко. Він ідіот. Але він хоче знати, чи не став він причиною їхнього розставання. Це важливо знати.

Кіра знову хмуриться. Розмірковує. Сумнівається. Зніяковіло опускає очі. І ніби нарешті зібравшись із духом, тихо вимовляє:

- Він просто... Не був тобою. Він не вмів цілувати мене так, як ти.