Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

 – Ельфи.. Не всі, звичайно, тільки деякі – але вони готові повертатися до Сентри. Потрохи. Тільки треба перевірити ґрунт, підготувати тут все, задати правильні настрої. А наречена принца з ельфійською кров’ю – це… Ну, дає певний сигнал людям, розумієш? 

Йовіла розуміла. Ще й як розуміла. Їхня країна стояла на порозі таких великих змін, що їх не міг передбачити, певно, ніхто. 

 – Про це мав оголосити Ерік – відразу після коронації. Начебто це його ідея. Але сама розумієш, усім займається королева. Це вона зробила так, щоб я пройшла до фіналу. Але принц мене не вибере, звісно ж. У мене вже є мій сольґаль. 

Йовіла застигла. Все, що відбувалося, їй дуже, дуже сильно не подобалося. Бо відбувалася якась очевидна чортівня. Сольґаль – це не жарти. Це споріднена душа, кохання всього життя, на яке можна чекати до старості. Ельфи це відчувають – зовсім трохи сильніше, ніж люди, але відчувають. Порушити ельфійські традиції перед такою важливою подією не насмілиться навіть принц. 

Як він і не насмілиться взяти собі у дружини свою кузину, хоч і некровну – за такі фокуси королева би з нього шкуру здерла і назад натягла, тільки не тим боком. Отже, залишалася тільки вона. Але ж вона була підставною нареченою! Як могла Йовіла – без роду, без племені, без бажання бути королевою – стати справжньою нареченою принца? 

Ні, все це мало бути однією великою, великою помилкою. 

Акулина, вочевидь, щось таки помітила на її лиці. 

 – Не переймайся, Йовіло… Ну, тобто, перейматися є з чого, відверто кажучи. Але ж ти завжди можеш відмовити, так? 

Йовіла подивилася на Акулину багатозначним поглядом, і та все зрозуміла сама. Як вона, баронська дочка, могла відмовити принцу? Технічно, звісно, вона могла; але нічого тоді дивуватися потім, що її дім випадково хтось спалить, журнал, у якому вона працює, закриють, а саму її рано чи пізно знайдуть на дні якоїсь канави. І добре, якщо не частинами. 

Йовіла глибоко вдихнула. Вона перебільшувала. Звісно, вона перебільшувала. Вони жили в сучасній правовій країні – нехай в них і був дурний принц, а вона сама брала участь у відборі наречених; але вбивати за відмову її ніхто не буде. І в неї є Яр і Вітан. Разом вони би щось придумали. Мабуть. 

 – До того ж Ерік справді може обрати герцогиню, – додала Акулина. 

Йовіла знову завмерла – вже вкотре за цей вечір. Якщо вбивцею була не Акулина, то варіантів особливо не лишалося – це мала бути Аніт. Вона все ще не розуміла, навіщо, з якої причини – але сумнівів залишалося все менше. Вбивцею мала бути Аніт Канська. 

Тільки ось Йовіла ясно пам’ятала, що коли Еллу вбили, Аніт була разом із ними. З Ланою ще бути якісь варіанти, як і з Селестією. Але ось Елла… Елла ламала усю її логіку. 

 – Тримайся подалі від Аніт, – тільки і сказала вона. – Не йди з нею нікуди наодинці і будь дуже, дуже обережна. 

Ельфійка з розширеним, наляканим поглядом кивнула. В двері постукали. 

Обидві вони синхронно здригнулися і Акулина, прихопивши із собою вже пустий мідний чайник, посунула до дверей. Вона відчиняла їх так, наче за ними мав ховатися якийсь монстр, а Йовіла стояла за її спиною, зігнута у дивну позу – щоб у випадку небезпеки якомога швидше дістати ножа. Вона вже сама розуміла, що це дурниці, ніхто не буде стукати перед тим, як прийти вбивати – але нерви в неї починали поступово здавати. Останні дні були жахливими, і все, про що мріяла Йовіла – щоби все це нарешті припинилося. 

За дверима стояв камердинер – і навіть його безмежно спокійний погляд ледь не прогнувся перед цією дивною картиною – двійко наречених принца – одна з чайником напереваги, а інша – зігнута, як стара кляча, і поспішно шурхотить у спідницях, щось шукаючи у високій панчосі. 

 – Ох, вітаю, – нарешті сказала Акулина. – Вже час вирушати на бал? 

Камердинер кивнув – з зовсім маленькою затримкою, яка тим не менш виражала крайній ступінь здивування. 

Коли вони підходили до кімнати Аніт Канської, Йовіла відчула, що трохи заспокоюється – і цьому немало сприяла присутність камердинера. Здавалося, коли він був поруч, з ними не могло відбутися нічого дивного чи, тим паче, смертельного: адже тоді йому довелося би заговорити чи змінити вираз обличчя, а це здавалося таким ж малоймовірним, як зустріти Морену наживо. 

Аніт виплила в коридор відразу ж після короткого стуку від камердинера. Виглядала вона.. гарно, і якби Йовіла щойно не прийшла до думки, що та була вбивцею принаймні трьох дівчат, Йовіла би не могла відірвати від неї погляду. Цього разу сукня на Аніт була від її власного модного дому – пурпурова, по-королівськи червона і не менш по-королівськи пишна. На її тлі навіть святково вбрані Акулина та Йовіла видавалися непримітними сірими мишами. 

Головний бал сезону мав проходити у відкритій залі у самому центрі палацу. Її також звали тронною раніше, але за сотні років правління різних королів і королев трони з’явилися майже усіх залах замку, тож назва потрохи втратила актуальність. Тепер це була просто центральна зала. 

Коли вони тільки вийшли у тиші із королівського крила, Йовіла відчула, що відбувається свято. І не якийсь світський прийом – як ті, на які збиралися придворні кожного випробування для наречених. Ні, це було справжнє свято – бал, на який з’їхалася знать із усієї країни.