Читати книгу - "Свобода"

— Так, я знаю. — Вона опустила очі. — Іти одружений.

— Так, саме так! Саме так. Тож така ситуація.

— Така ситуація.

— Давай я подивлюся, що з твоєю випивкою.

Зізнавшись у коханні, але відвернувши катастрофу, він пішов шукати офіціантку, аби замовити третю порцію мартіні, міцного — на вермуті. Рум’янець, який все його життя то з’являвся, то зникав, тепер зникати не хотів. Він, хитаючись, із червоним обличчям, пішов до туалету і спробував помочитися. Природна потреба виявилась водночас нагальною і такою, що її неможливо задовольнити. Він стояв біля пісуару, глибоко дихаючи, і вже майже пустив струмінь, коли двері широко розчинилися і хтось увійшов. Волтер чув, як чоловік миє руки, а потім сушить їх, а він стояв із червоним обличчям і чекав, доки сечовий міхур переборе сором’язливість. Він ЗНОВУ був на межі успіху, коли раптом зрозумів, що чоловік біля раковини затримується навмисно. Тоді він поставив хрест на потребі, змив воду й застебнув штани.

— Друже, тобі варто звернутися до лікаря, у тебе ж проблеми із сечовипусканням, — протяжно, із садистичною насолодою порадив йому чоловік біля раковини. Білий, близько тридцяти, на обличчі відбилося важке життя — він точно відповідав портрету, який накреслив Волтер: портрету водія, що не вірить у сигнал повороту. Він стояв просто біля Волтера, поки той похапцем мив руки й сушив їх.

— Полюбляєш темне м’ясо, так?

— Що ви сказали?

— Що бачу, що ти там робиш з цією нігершею.

— Вона азіатка, — зазначив Волтер, обережно обходячи чоловіка. — Пробачте, але...

— Цукерки солодкі, а горілка гарячіша, так, друже?

У його голосі прозвучала така ненависть, що Волтер, побоюючись нарватися на скандал, швидко втік крізь двері, нічого не відповівши. За останні тридцять п’ять років він жодного разу не наносив і не отримував ударів, і мав міцні підозри стосовно того, що удар кулаком у сорок сім буде значно болючішим, ніж у дванадцять. Його всього трусило від нерозтраченого адреналіну, а серце розривалося від несправедливості, коли він сідав на пластиковий стілець, аби скуштувати свіжий качанний салат.

— Як тобі пиво? — спитала Лаліта.

— Цікаве, — відгукнувся Волтер, випиваючи залишки одним ковтком. Голова в нього силувалася від’єднатися від шиї та піднятися до стелі, наче повітряна кулька на вечірці.

— Мені шкода, коли я сказала щось таке, чого не слід було.

— Не хвилюйся. Я... — «теж у тебе закоханий. Я шалено закоханий у тебе». — Я опинився у скрутному становищі, люба, — збрехав він. — Тобто, не «люба». Не «люба». Лаліта. Люба. Я опинився у скрутному становищі.

— Може, тобі варто замовити ще пива, — запропонувала вона, нагородивши його лукавою посмішкою.

— Розумієш, справа в тому, що дружину я також люблю.

— Так, звичайно ж, — кивнула Лаліта. Але вона навіть не намагалася полегшити йому життя. Вона вигнула спину, наче кішка, і потягнулася до нього через стіл, розклавши десятеро блідих нігтів, що прикрашали чудові молоді пальці, по обидва боки його тарілки, пропонуючи торкнутися їх.

— Я така п’яна! — зізналася вона, дивлячись на нього і пустотливо посміхаючись.

Він огледів пластиковий зал, аби визначити, чи все це бачить і його мучитель із туалету. Чоловіка, схоже, поблизу не було, та й оточуючі не дивилися на них із надмірною цікавістю. Опустивши погляд і дивлячись на Лаліту, яка пригорнулася щокою до пластикової стільниці, наче до найм’якішої в світі подушки, він пригадав слова пророцтва Річарда. Дівчина навколішках, її голова підстрибує, вона дивиться знизу вгору й посміхається. О, дешева прозорість бачення світу очима Річарда Катца! Хвиля обурення пробилася крізь гул у голові Волтера, і він трішки протверезів. Скористатися почуттями дівчини — то шлях Річарда, а не його.

— Сядь, — суворо промовив він.

— Через хвилинку, — пробурмотіла вона, погойдуючи витягнутими пальцями.

— Ні, просто зараз. Ми з тобою — публічне обличчя фонду, і ми завжди маємо це пам’ятати.

— Гадаю, ти повинен відвезти мене додому, Волтере.

— Спочатку тобі треба попоїсти.

— М-м, — посміхаючись, відповіла вона і заплющила очі.

Волтер встав за столу, знайшов офіціантку і попросив її запакувати їхнє замовлення: вони заберуть їжу з собою. Коли він повернувся, Лаліта все ще сиділа, нахилившись уперед, а третій мартіні стояв біля її ліктя. Він підняв її та, міцно тримаючи за плече, вивів на вулицю й посадив на місце пасажира. Коли він знову зайшов у ресторан, щоб забрати їжу, то у заскленому вестибюлі побачив свого мучителя з туалету.

— Чортів любитель чорного м’яса, — почав чолов’яга, — влаштував бісів спектакль. Якого біса ти тут робиш?

Волтер спробував обійти чоловіка, але той став у нього на шляху.

— Агов, я тобі питання поставив! — нагадав він.

— А мені байдуже, — відповів Волтер. Він спробував пройти повз незнайомця, але той раптом так сильно штовхнув його, що Волтер врізався у дзеркальне скло, і воно голосно дзенькнуло. Тієї ж миті, поки не сталося нічого гіршого, внутрішні двері відчинилися, і міцна адміністраторка спитала, що в них коїться.

— Ця людина переслідує мене, — зазначив Волтер. Він важко дихав.

— Чортів збоченець.

— Усі суперечки прошу вирішувати на вулиці, — заявила адміністраторка.

— Нікуди я не піду! Нехай краще збоченець чеше звідси.

— Тоді повертайтеся за свій столик, сидіть спокійно і не смійте лаятися у моєму закладі.

— Та я навіть їсти не можу: варто поглянути на нього — і все, живіт болить.

Залишивши їх удвох домовлятися, Волтер зайшов до зали і миттєво опинився у візирі сповненого ненависті, вбивчого погляду дебелої молодої білявки, явно жінки його мучителя, яка сиділа на самоті за столиком біля дверей. Чекаючи, коли йому принесуть замовлення, Волтер розмірковував з приводу того, чому саме сьогодні, а не будь-яким іншим вечором, вони з Лалітою викликали таку ненависть. Так, на них недобро косилися, частіше за все в маленьких містечках, але такого ще ніколи не траплялося. Насправді, він із радістю помічав велику кількість чорно-білих пар у Чарльстоні, а також — відносно невелику частку расизму серед основних захворювань штату. Більша частина Західної Вірджинії була