Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

46
0
23.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів" автора Артур Ллевелін Мейчен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 140
Перейти на сторінку:
убезпечую себе від усіляких непрошених гостей, яких вистачає у передмісті. Тепер я можу спокійно залишати місіс Вілсон вдома одну. Ти й гадки не маєш, як їй раніше надокучали.

— Але як щодо відвідувачів? — запитав Дарнелл. — Як вони потрапляють до вас?

— Ми їм пояснюємо, як воно працює. Крім того, — додав він якось ухильно, — хто-небудь з нас їх неодмінно побачить. Місіс Вілсон майже завжди крутиться біля вікна. Щоправда, зараз її немає вдома — пішла навідати своїх друзів. Сьогодні, гадаю, вони зустрічаються у Беннеттів. Адже нині перша субота місяця, так? Ти знайомий з Дж. В. Беннеттом, чи не так? О, він засідає у парламенті. Непогано почувається. Якось на днях він дав мені добру пораду.

— Але, — почав Вілсон, коли вони рушили до парадних дверей будинку, — навіщо ти одягнувся у все чорне? Тобі ж спекотно. Поглянь на мене. Хоч я й порався в саду, але почуваюся свіжим як огірочок. Підозрюю, ти не знаєш, де можна придбати такий одяг? Мало хто знає. Як думаєш, звідки він у мене?

— З Вест-Енду, гадаю, — відповів Дарнелл, намагаючись бути ввічливим.

— Саме так усі й кажуть. Поглянь, який гарний крій. Гаразд, тобі я скажу, але про це не варто всім розповідати. Мені підказав Джеймсон — ти його знаєш, «Джім-Джемс», власник крамнички з китайськими товарами на Істбрук, 39, і наголосив, що не хоче, щоб кожен в Лондонському Сіті знав про цю крамницю. Але тобі досить звернутися до Дженнінґса, що облаштувався в межах Лондонської стіни, та назвати моє ім'я, і все буде добре. А як гадаєш, скільки я за нього дав?

— Поняття не маю, — відповів Дарнелл, який в житті не купував собі таких костюмів.

— Ну подумай!

Дарнелл уважно оглянув Вілсона. Куртка висіла на ньому мішком, штани теліпалися на ногах, а на випуклих місцях тканина так вицвіла, що колір вересу ледь вгадувався.

— Думаю, щонайменше три фунти, — нарешті мовив він.

— Якось днями я те саме запитав у Денча, і він назвав ціну чотири фунти і десять шилінгів, а його батько, до речі, великий торговець на Кондуїт-стріт. Насправді я віддав за нього всього тридцять п'ять шилінгів і шість пенсів. Хочеш роздивитися поближче? Лиш поглянь на цей крій.

Дарнелла приголомшила така сміховинна ціна.

— Між іншим, — продовжував Вілсон, вказуючи на свої новенькі коричневі черевики, — знаєш, де треба купувати добротне шкіряне взуття? Є лише одне таке місце. «Містер Білл» на Ґаннінґ-стріт — усього дев'ять шилінгів і шість пенсів.

Вони прогулювалися садом, і Вілсон раз у раз привертав увагу Дарнелла до квітів на клумбах та біля бордюрів. Мало які з них пишалися цвітом, але всі були акуратно висаджені.

— Тут ростуть туберози, — сказав він, вказуючи на рівнесенький рядок хирлявих рослин. — Ось настурції. Це новинка — молдавське апельсинове дерево. А це флокси.

— А коли вони зацвітають? — спитав Дарнелл.

— Більшість наприкінці серпня або на початку вересня, — коротко відповів Вілсон. Він був трішки злий на себе, що так захопився розмовою про квіти, бо помітив, що Дарнеллу до них байдуже. І справді, на того наринули туманні спогади, які він ледь стримував, про якийсь старий, покинутий сад, сповнений пахощів, що ховався за сірими стінами, та про аромат польових квітів, які росли біля струмка.

— Я хотів порадитися з тобою, як краще облаштувати кімнату, — нарешті заговорив Дарнелл. — Ти ж знаєш, що у нас є одна вільна кімната, і я надумав трохи її умеблювати. Сам я поки що нічого не вирішив і подумав, може, ти мені щось підкажеш.

— Ходімо до мого кабінету, — сказав Вілсон. — Ні, сюди, з тильного боку, — і він показав Дарнеллу ще один хитромудрий винахід, яким були оснащені двері чорного ходу: варто було комусь торкнутися клямки, як у будинку розлягався оглушливий дзвін, від якого здригалися стіни. Вілсон рвучко потягнув за клямку, і дзвінок вибухнув таким диким звуком тривоги, що служниця, яка тим часом приміряла на себе прикраси хазяйки в її спальні, як навіжена кинулася до вікна, закрутившись в істеричному танку. А недільного вечора на столі у вітальні знайшли шматок тиньку, і Вілсон написав листа у «Хроніки Фулгема», констатуючи, що цей феномен є результатом «зсувів сейсмічного характеру».

Але поки що він навіть не здогадувався про вражаючі результати свого винаходу і урочисто крокував у напрямку задньої частини будинку. Там, на задвірку, був невеличкий газон, трава на якому вже почала засихати, а вздовж паркану були висаджені кущі. Посеред газону самотньо, мов не від світу цього, стояв хлопчик років дев'яти чи десяти, щось із себе вдаючи.

— Мій старший, — сказав Вілсон. — Гевлок. Гей, Локі, чим це ти займаєшся? І де твої брат із сестрою?

Хлопчик вочевидь був не із сором'язливих. Він навіть охоче взявся розповідати.

— Я — Боженько, — сказав він із чарівливою відвертістю. — Я послав Ферґуса із Дженет в погане місце. У чагарники. Звідки вони ніколи не виберуться. Там вони вічно горітимуть.

— Ви тільки подумайте! — захоплено вигукнув Вілсон. — Непогано для дев'ятирічної дитини, ага? У недільній школі кажуть, що в нього великий потенціал. Але ходімо до мене в кабінет.

Кабінет виявився прибудовою, що виступала з тильної частини будинку. Спочатку вона була задумана як літня кухня та пральня, але Вілсон завісив пічку квітчастим мусліном, а мийку забив дошками і тепер використовував її як верстак.

— Затишно, правда? — спитав він, підсунувши до гостя один із двох плетених стільців. — Я тут, знаєш, придумую різні винаходи. Тут тихо. То що ти казав про кімнату? Хочеш зробити все з великим розмахом?

— О ні, зовсім ні. Радше навпаки. Правду кажучи, я не знаю, чи буде достатньо тих грошей, що в нас є. Розумієш, ця кімната має розмір десять на дванадцять футів і виходить на захід. То я собі й думав, що коли її вмеблювати, вона веселіше виглядатиме. Та й приємно було б когось у гості запросити. Нашу тітку Ніксон, наприклад. А вона звикла, щоб усе було на найвищому рівні.

— I скільки ж ви готові витратити?

— Гадаю, було б невиправданим марнотратством з нашого боку віддати за умеблювання більш як десять фунтів. Але цього недостатньо, так?

Вілсон підвівся і з промовистим поглядом захряснув двері літньої кухні.

— Послухай, — сказав він, — я

1 ... 111 112 113 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"