Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

З полегшенням видихнувши, я вирішила йти далі, у верхній світ. Взявши з собою меча Деяна та його череп, я попрямувала далі, більше уваги віддаючи плутанині в думках, ніж дорозі. 

Всі ті поселення, що колись були в широких коридорах та залах, тепер стояли порожніми. Вони гинули з голоду, через істоту, що не давала їм отримати їжу. Тепер були лише порожні будинки та обгризені кістки їх самих. Все в цих місцях прогнило та протрухло за стільки років без нагляду. Ніколи не бувала в імперській крипті, але була впевнена, що там я б відчувала таку ж мертву тишу. Спершу вимерли люди, а потім і монстри вслід за ними. Моє безумство зробило це місце мертвим на багато років. 

Та ближче до поверхні, де жили люди та істоти на них схожі, і які залежали від їжі з надземного міста, а не від підземель, я вже не відчувала мертву тишу. Все ще мутанти, що хворіли та не жили довго, але верхні поверхи каналізацій та катакомб все ще були населеними.

Коли я спускалася, місцеві дивилися на мене як на ту, хто винен в їхній бідності, через мій багатий одяг. А тепер, коли на мені було діряве дрантя, що не витримувало навіть різких рухів, вони навіть не звертали на мене особливої уваги. Кристалів, що б освітлювали ці поселення, було мало, а тому я бачила навколо в більшості лише темні силуети місцевих. Так, серед цих постатей, я навіть сподівалася побачити Тарію, але вона все не з'являлася.

За якийсь час я побачила сходи, на кінці яких світило сонячне світло. Свіже повітря манило мене до себе, але ще більше я бажала повернутися до своїх друзів. Якщо вони, за ці довгі роки, почали вважати мене мертвою, як я і просила в листі, то я мала показатися їм на очі.

От тільки, чи мене пустять до Вищого Міста в такому вигляді з мечем та черепом людини? Грошей при мені вже не було, щоб купити щось з одягу.

Сонячне світло засліпило мене на якусь мить, коли я нарешті вийшла на поверхню. Надворі стояло літо у самому розпалі.