Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Я навчився використовувати ці електричні імпульси. Отримувати їх та трансформувати у електричну енергію. Все, що ви тут бачите, живиться від звичайних рослин! — останні слова він мало не кричав, вихваляючи і підносячи свій геній мало не до небес. Вчений підняв руки вгору, наче очікуючи, що йому почнуть вклонятися.

Вся трійця дивилася на Євсія, як на душевнохворого, по кому «плаче» клініка та гамівна сорочка. І на обличчях була дуже помітна розгубленість. Вони не знали, що краще — підійти та вдарити, щоб він втратив свідомість, чи просто розвернутися і піти, залишивши шоу без глядачів. Проте вони так і стояли, очікуючи, доки вчений повернеться у реальність, залишивши свої мрії про славу та визнання.

Секунд за тридцять він все ж таки опустив руки та нахилив голову. Помітивши, що йому не аплодують, Євсій прочистив горло та продовжив свої пояснення:

— Процес досить простий… Тут, навколо будинку, розкидано багато тоненьких ниток, не товще за людську волосину, що сплетені в єдину електричну павутину. Яку ви навіть не зможете побачити під своїми ногами. Всі ці ледь вловлювані електричні імпульси акумулюються у надпровідниках, а далі йдуть у акумулятор, від якого живиться весь дім і ці прекрасні лампи, — він знову підняв голову, роздивляючись переплетіння дротів з лампочками.

— І де ж цей акумулятор? Він повинен бути досить великим, щоб живити весь будинок і все обладнання всередині. Я такий не бачив! — слова вченого Степану здавались досить підозрілими.

— Так от же він, — Євсій вказав на будинок.

— Де? — Степан озирнувся, а за ним і його друзі. Вони оглянули дім згори донизу. Перед ними були звичайні стіни та вікна. Було незрозуміло, що саме їм хотіли показати.

— Дім! — посміхався Євсій. — Дім — це великий акумулятор! Весь потрібний сплав акумуляторних батарей прихований у стінах будинку! Тож енергії мені вистачає!.. — посмішка розтягнулася на все обличчя, він був задоволений собою.

— А хіба це безпечно? Ось так тримати акумулятор, між дошками… — Катя вже малювала в своїй голові картину, як одна іскра призведе до пожежі будинку, а потім і всього лісу.

— Не бійтеся, все добре захищено додатковими пластинами зі сплаву міді та алюмінію. Які також слугують додатковим охолодженням, — посмішка не сходила з обличчя, йому подобалося показувати свою перевагу в таких питаннях.

— Ви кажете, що рослини можуть виробляти достатньо енергії для живлення всього будинку… — почав обмірковувати свою думку вголос Андрій.

— Все так! — доброзичливо підтвердив Євсій.

— Але якщо так, то навіщо потрібні акумулятори? Хіба рослини не являються свого роду живим акумулятором?! — закінчив свою думку журналіст.

— Ще один!.. — доброзичливість в мить перетворилася на роздратування. — Ті бовдури подумали так само!..

— Які бовдури? — втрутився Степан, він відчував загрозу від цієї людини. Рука так і тягнулася до зброї.

— Вони вирішили, що якщо рослини мають електричні імпульси, то можуть акумулювати їх в собі, та ще й велику кількість чи потужність, — Євсій наче не чув питання і продовжував свій монолог. — Вони почали експериментувати з генетичним кодом, щоб створити ті кляті живі акумулятори… Я їм казав, що це дурна затія і в них нічого не вийде! Хіба вони мене послухали? Ні! А що вони зробили? — він ходив зі сторони в сторону, тримаючи руки за спиною, вчений був десь глибоко в своїх думках та спогадах. — Вони виперли мене з лабораторії, забравши мої напрацювання. Але навіть з ними їм нічого не вдалося зробити! Бо в них немає мого генія, вони просто повторювали мою роботу, як папуги, а спробувавши додати щось своє, одразу провалилися…

Всі троє стояли і слухали цей монолог. Степан все ж поклав руку на пістолет і був повністю готовий стріляти, якщо вчений зробить якийсь різкий рух. Катя відійшла назад і стала за спинами чоловіків. Андрій сподівався, що зможе звернутися до вищих духів, і його почують. Кожен з них був напружений і очікував гіршого.

— Вони створили ту кляту траву, яка змогла накопичувати електричну енергію. А контролювати її не змогли. Трава не просто акумулювала енергію, але і забирала її у всього живого навколо, — продовжував він свій монолог. — Я знаю, я бачив у новинах. Той випадок з двома підлітками та дрібними тваринами. Тоді казали про отруєння. Але я знаю правду! Вони померли, бо втратили всі електричні імпульси в тілі. Серця просто перестали битися! Це було як зневоднення, але імпульсами… І що зробили ті ду́рні? Правильно, все спалили! Немає трави — немає доказів! — несподівано для всіх Євсій зупинився, підняв погляд на своїх гостей. — Але вони все ж зробили дещо важливе для мене!

Запанувала довга тиша.

— І що саме? — першим не витримав Андрій, якому, здавалося, просто життєво необхідно було дізнатися все про те, чим взагалі займався цей вчений.

— Вони допомогли мені зрозуміти дещо важливе! — голос змінився, став холодним, майже замогильним. — Якщо рослини можуть забрати всі електричні імпульси з тіла, то це означає, що вони можуть і наділити якесь тіло цими самими імпульсами!

Волосся стало дибки в усіх. Але лише Андрій здогадався, що саме це означає. Озирнувшись до будинку, він краєм ока помітив, як повз них пролітає напівпрозорий білий силует людини. Повернувши погляд на Євсія, поруч з ним журналіст помітив молоду гарну жінку.

Всередині все стиснулося від страху. Йому хотілося впасти на землю та скрутитися в безпечній позі ембріона. Мозок не міг усвідомити те, що зараз бачить. Свідомість хотіла залишити тіло і кричати, кричати. Андрій навіть забув, як дихати. Жах поглинув його і, здавалося, більше ніколи не відпустить зі своїх холодних, липких обіймів.