Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

«Нехай Ада надасть докази», – Атрік ніяк не міг розпрощатися з дійсністю і чіплявся за проблиски свідомості.

Чого б це? «Зара» не церемонилась, ще й повторила процедуру двічі. Час спатоньки.

Брязнули металеві дужки відер, щось просипалось на підлогу, тінь від Ноана стала швидшою і якоюсь незграбною, немов він не знав, у який бік хоче рухатися. Поки інспектор вирішував, до Атріка схилилася Матіса, посмикала за плече.

– Не прикидайся, – сказала без краплі співчуття або занепокоєння. – Я знаю, що ти обмежив ємність батарей, коли погиркався з Райсом.

«І повернув усе як було після асіанки», – Атрік бачив перед собою лише виріз футболки лікарки. Схоже, саме це заважало повірити інструкції до шокера і відключитися.

– Він же вмирає! – вигукнув хтось із коридору. – Дайте дорогу!

– Його треба до діагноста, – прошепотіли поряд. – Він аж почорнів… Ой! Це все волосся?

– Відійди! – Голос явно належав Ар Лі Ні. – Я врятую його!

Ідея про допомогу від асіанки так нажахала Атріка, що він заплющив очі і спробував сховатися хоча б подумки.

Даремно. Відчуття польоту з’явилося за секунду, відчуття розбитої голови – тої миті, коли Ар Лі На не вписалася в поворот на сходах.

«Це не мій день», – і свідомість змилосердилася: нарешті вислизнула, дала перепочинок, позбавила ганьби. Атрік сподівався, що вона ще повернеться. Бажано тоді, коли асіанка буде за десятки світлових років звідси.