Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

Її батько усе ще в чудовій формі. І попри усю цю біганину щоранку: у синагогу, і звідти на роботу — він виглядає досить розслаблено. Що дійсно болить її сім’ї, на думку Аніти, то це непередбачуваність, хитке відчуття, що кожен, зрештою, ненадійний. Що турбує її мати, так це те, що чоловік, із яким вона ділила ліжко тридцять три роки, раптом і без попередження перекотився на протилежний бік. Мабуть, вона запитує себе, чи було там це простирадло з діркою увесь цей час.

Аніта хоче сказати своїй матері, що гарантій не існує; ти нічого не знаєш ні про кого. Вона хоче запитати, що такого дивного в тому, що чоловік хоче виспівати й витанцювати собі дорогу в рай. Але якщо вони ніколи не говорили навіть про секс, то як вони можуть говорити про таке?

Аніта загортає Берті в таку кількість шарів одягу, що він виглядає як космонавт, і йде з ним у бібліотеку. У метро вона помічає, що лампочки блимають, вмикаються й згасають. Потяг майже порожній, і вона думає про злодіїв у яскраво рожевих кон-едівських куртках, але відчуває, що Берті — це своєрідний захист. Малюки непередбачувані, як і божевільні. Вона чула, що іноді вдається відлякати злодіїв, вдаючи безумця.

Бібліотекарі у відділі Юдаїки позирають на Берті так підозріло, що він, до виснаження намагаючись причарувати їх, зрештою засинає в Аніти на руках. Притримуючи малюка і сумочку, вона дістає кілька довідників про хасидизм і сідає читати.

Із подивом вона виявляє, що і так знає дуже багато — з дитинства у Нью-Йорку, з навчань у коледжі, з книжок й просто всотуючи це в себе. Вона починає з «Хасидських історій[229]» Мартіна Бубера[230], потім вирішує, що напевно вже читала їх або чула ці історії від когось. Вона думає про товариша Джеймі — Іру, який приїжджав раз на рік зі своєї Ортодоксальної комуни у Кембриджі, привозячи власну їжу в пакеті з «Імперії кошерної птиці[231]». Вона не може згадати, чи розповідав він історії.

Щоб знайти інформацію про віросповідання свого батька, вона йде у відділення мікрофільмів. Бібліотекарка передає їй пласку коробочку, потім побачивши, що вона не може одночасно запускати машину і тримати Берті, обдаровує її кислою посмішкою і робить це за неї.

З якихось причин вони замікрофільмували усі випуски усіх міських газет. Аніті подобається переглядати їх, сторінка за сторінкою; це як читати історію, коли вже знаєш, чим вона закінчиться, тільки містичніше. Тим часом вона дізнається, що п'ятнадцять років тому група її батька приїхала з Угорщини через Ізраїль у їхній теперішній дім у Брукліні. На розвороті Дейлі Ньюз[232], є зображення ребе, який іде пішки з аеропорту Кеннеді у Бруклін, тому що його літак із Єрусалиму приземлився у шабат[233] коли йому не можна їздити на машині. Фото зроблене вночі, тому воно розмите і не передає деталі. У ребе біле волосся і біла борода — як Містер натуральний[234] із коміксів, тільки у бобровому капелюсі. На наступній сторінці розміщена реклама шкіряних чобіт від Best & Co. — п’ятнадцять років тому вони коштували тридцять доларів, обурливо низька ціна.

Аніта не може зосередитися, бо, за іронією, її відволікає шум із «міцвамобіля[235]», який припаркувався на Сорок другій вулиці й транслює войовничу музику із гучномовця. Вона уявляє хасидів, які стрибають від одного пішохода до іншого, запитуючи: «Перепрошую, а ви єврей?».

Одного вечора, невдовзі після того, як вони з Джеймі покохали одне одного, до них підійшли «міцвамобілери», і Джеймі сказав що так, він єврей. Вони затягнули його, буквально затягнули у трейлер. Погода була хороша, ніщо у ті дні не здавалося примусом, тож Аніта чекала на сходах бібліотеки поки Джеймі, весь блідий, не з’явився.

Вочевидь, хасиди намагалися навчити його накладати тфілін[236], але він просто не міг, не виходило. Він завмер, руки його не слухалися. Нарешті, вони здалися. Вони поклали філактери[237] йому в руки, потім накрили його руки своїми й просто тримали їх, одну на його чолі, іншу на його передпліччі, біля серця.

У ніч із п’ятниці на суботу батько Аніти спить у бет га-мідраші, щоб йому не доводилося їздити на машині у шабат, а її сестра Лінн приходить на вечерю.

У дитинстві Аніта і Лінн билися, як каже їхня мати, не на життя, а на смерть. Тепер усе простіше: вони люблять одна одну — тому Аніта відчуває себе невдячною, думаючи, що Лінн подібна на Валері Гарпер у ролі Роди[238]. Але це так, і не лише через кучеряве волосся, тоновані окуляри, кросівки та тісні дизайнерські джинси. А ще й через магістерську роботу Лінн: «Зміна ролі жінок — відображення в жіночих журналах, 1930–1960 роки». Також через її роботу соціальною працівницею в клініці планування сім’ї та її хлопця Арні, який майже отримав ступінь терапевта і вже практикує на Верхньому Вест Сайді.

Лінн та Аніта цілуються вітаючись. Потім Лінн підходить до їхньої матері, яка щось помішує на плиті, і обіймає її так довго, що Аніта починає почуватися незручно. Нарешті, вона повертається до Берті, припнутого до свого жовтого пластикового крісла, встановленого на кухонному столі.

«Подивіться, як він тримає голову!» — каже Лінн.

Берті тримає голову з двох тижнів, і Лінн це бачила, але Аніта утримується від того, щоб вказати на цей факт. Разом вони накривають на стіл, потім Лінн затягує її в куток і запитує, що чути від Джеймі.

«Ох, він прийде побачитися із Берті завтра».

Лінн дивиться на Аніту, намагаючись з’ясувати, чи «означає» це щось. Потім вона дістає