Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

«Дякую», — каже Аніта. Подарунок зворушує її і нагадує про те, що вона й так завжди знала: її сестра менше феміністка або Рода, а більше — справжня читачка журналів, дівчина, яка вірить усім своїм серцем, що тіні для повік можуть змінити вашу долю.

Мати для Лінн приготувала ту саму фірмову вечерю, яку вона робила, коли Аніта вперше приїхала додому. Але без благословення їхнього батька м’ясо видається зажирним, картопля — захолодною, а желе має гумову шкірку. Його відсутність повинна звільнити їх, думає Аніта, але він — усе, про що вони говорять, настільки стишеними голосами, ніби він насправді внизу.

За підтримки Лінн їхня мати починає говорити, і Аніта бачить, що вона помилялася: нещастя матері не філософське, а практичне. Уявіть, що ви змушені почати вести кошерний побут у віці п’ятдесяти трьох років! Два набори посуду! Лікар каже, що солити м’ясо погано для її серця. У найменших подробицях життя зараз має правила, які Сем не дасть їй порушити; вона змушена сідати на поїзд до Ессекс-стріт, щоб придбати для нього спеціальне мило.

Якщо стане набагато гірше, вважає Лінн, вона може подумати про розлучення.

«Кому від цього стане краще? — питає їхня мати. — Чи це зробило б мене щасливішою? Чи зробило б це тата щасливішим?».

«Я сумніваюся в цьому», — каже Аніта.

«Що б зробило мене щасливою, — каже їхня мати, — то це повернення тата до його нормального стану».

Аніта замислюється, а що зробило б щасливою її. Останнім часом вона не впевнена. Берті робить її щасливою, але, мабуть, важливо пам’ятати: він виросте і покине її. Якщо ти й можеш бути в чомусь впевнена, думає вона, то саме в цьому.

Вона відчуває, що Лінн більше говорить про покарання, ніж про щастя. Лінн вважає, що їхній батько несе відповідальність за проблеми матері, так само як Джеймі — за Анітині проблеми. Аніта ж думає, що ніхто не винен у ситуації батьків; а у власному випадку частково винна вона.

Її першою помилкою було набрати вагу, коли вона була вагітна. Чому Джеймі повинен вірити, що вона схудне, якщо навіть її власний лікар не вірив у це? Зараз вона втратила вагу, але, вочевидь, вже запізно.

Друга помилка полягала в тому, що вона звільнилася з роботи, навіть якщо це й була найнижча редакційна робота у світі: розбір надісланих рукописів у «Рідерз Дайджест[239]». Більшість текстів були про «Найнезабутнішого персонажа, якого я коли-небудь зустрічав», і більшість із них ніколи не робили нічого незабутнього, лише повільно помирали від якогось жахливого раку. Джеймі подобалося слухати історії про них; він казав, що вони допомагають йому почувати себе краще після важкого дня. А після того, як вона звільнилася з роботи й взялася читати довгі романи — що завгодно, аби понад чотириста сторінок — усе більше не було як раніше. Вона намагалася розповісти Джеймі про Барона де Шарлю[240] чи Гарпову матір[241], він дивився повз неї. Одного разу, щоб перевірити його, вона сказала: «Мій лікар сказав, що у нас буде трійня», — і він просто дивився повз неї у темне вікно кухні на вогні, що повільно пливли вгору по Гудзону.

Це нагадує їй про її третю помилку: вони ніколи не сварилися. Лінн, яка свариться з Арні через кожну дрібницю, сказала їй, що вони з Джеймі бояться власного гніву. Можливо, це так. Навіть коли Джеймі сказав їй, що він йде від неї, Берті був там, слухаючи їхню першу розмову в його житті. Як вони могли сваритися?

Аніті цікаво, що сталося з тією її частиною, яка використовувала будь-яку можливість, щоб гризтися з Лінн, як кішка з собакою. Вона уявляє, як Джеймі та Ліззі влаштовують судовий процес над кожним авокадо в супермаркеті. Це єдиний спосіб, у який вона може думати про нього в супермаркеті з кимось іншим.

Одного разу, відвідуючи друзів у Берклі, Аніта та Джеймі поїхали у цілодобовий супермаркет за апельсиновим соком. В дорогу вони взяли з собою цигарку з марихуаною і настільки обкурилися, що, потрапивши на місце, не могли рухатися. Вони просто стояли біля корзин з овочами, розмовляючи, сміючись, дивуючись з овочів, цих каліфорнійських овочів!

Знову Аніта почувається так, ніби переглядає плівки Запрудера. Вона — єдиний фанатик цього вбивства, який не може впоратися навіть із лупою, який не розпізнав би дим від рушниці, навіть якби побачив його.

Аніта витратила увесь ранок, намагаючись уявити свою розмову з Джеймі. Вона боїться, що їй не буде чого розповісти. Вона виправдовує це тим, що живе в будинку своїх батьків, де нічого цікавого ніколи не відбувається. Вона відчуває, що життя тут маркує її як нудну людину без цікавих друзів, у яких вона могла б залишитися. Але це неправда. Їх із Берті радо прийняли б у монтажній у лофті Ірен в Сохо, або на дивані у квартирі Джині, що займає цілий поверх на Парк Слоуп. Але бути вдома простіше, вона не мусить бути хорошою гостею. Якщо Берті плаче вночі, приходить її мати й пропонує заспівати йому Терезу Брюер.

Єдине, що вона могла б сказати Джеймі, це те, що вона помітила у супермаркеті: усе більше людей, здається, купують величезну кількість фірмових товарів, цілі кошики, наповнені абрикосовим йогуртом, замороженими тако, Спрайтом в пластикових пляшках. Вона чула, що американські родини майже не сідають вечеряти усі разом. Хтозна, може, існують мільйони людей, що їдять лише щось одне. Вона могла б розповісти йому, як вона водила Берті у парк, щоб побачити інших дітей. Він спав увесь час, залишивши її з іншими матерями, жодна з яких їй навіть не посміхалася. У якийсь момент маленький хлопчик кинув піском у маленьку дівчинку. Мати дівчинки прибігла, схопила хлопчика за ноги й перевернула його догори дриґом. Аніта очікувала, що у нього з кишень почнуть випадати монети, як у фільмах, але цього не сталося. Через деякий час мати хлопчика підійшла, і, замість