Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"

Стоячи на стінах, захисники Тамбурдина сміялися і глузували з варварів. Вони пускали зливи стріл услід Гетрренам, коли ті відступали в бік лісистих пагорбів. Троє загарбників загинули від стріл, що влучили їм просто в спини.

Божок спинився, завис над розтрощеними залишками мертвих коней і Гетрренів, потім знову почав набухати. Істота загула, видаючи страхітливий звук, немов тисяча розлючених шершнів, а тоді раптом понеслася переслідувати вершників до самих пагорбів.

Кловус раптом відчув тривогу, усвідомлюючи, що втрачає контроль над божком.

— Якщо божок відірветься далеко від нас і вирветься на волю, він, можливо, більше ніколи не повернеться. Не можна цього допустити!

Нере кивнула.

— Ми повинні закликати його повернутися. Тепер ви бачите, чому я не ризикувала робити це сама. Мені потрібна ваша допомога.

Вона не помилилася, що покликала його. Кловус схопив Нере за руку.

— Мусимо діяти хутко, використовуючи всю нашу силу.

Вони зосередилися і сіпнули за невидимий повідець, тягнучи дикого божка назад. Цей клубок іклів, кігтів і шипів розчаровано боровся, не бажаючи підкорятися, не бажаючи втихомирюватися, проте Кловус наказував, а з ним і Нере.

— Ми працюємо разом, — говорив він, стискаючи зуби і тиснучи на божка. — Ти будеш підкорятися!

Жерці продовжували зосереджувати свої зусилля, і зрештою сутність — значно менша, після того як витратила стільки сили, — закрутилася на місці та відступила назад, повернувшись до відкритих воріт. Тим часом люди на вулицях відійшли, розчищаючи їй шлях для повернення до рідного храму. Істота гарчала, гула і муркотіла, повертаючись додому... але вона не була покірною, не була приборканою. Проте була вдоволеною. Божок втамував свій голод, крім того, він здавався задоволеним собою; Кловус, Нере та й усі мешканці Тамбурдина були також задоволені своїм захисником.

Однак Кловус не розслаблявся, допоки вони з Нере не запечатали божка за дверима заклинання.

Серце жерця співало від перемоги, але потім повернувся гнів, викликаний розчаруванням, яке вже багато років не покидало його.

— Це ще один приклад того, чого ми варті для Ішари, — пробурмотів він, — а емпра Ілуріс хоче послабити наших божків! Вона відмовляється дозволити жерцям будувати більші храми. Вона боїться нашої сили, але що, як вона нам знадобиться?

— Божки є нашими захисниками, — сказала Нере.

Кловус обмірковував, як він доповідатиме Ілуріс, як він переконуватиме її, як буде сперечатися, а можливо, навіть благати.

— Цілком можливо, що настане час, коли нам знадобиться вся сила божків, аби перемогти будь-якого ворога. Зрештою ця відповідальність наша і тільки наша.

67

Таємничі руїни міста Лютих тішили Шадрі. Кожен день здавався днем подарунків — коли розгортаєш особливі дари, розглядаєш кожну відповідь як скарб, яким будеш дорожити все життя. Однак із кожною відповіддю приходила ще сотня питань, саме це їй і подобалося.

Але те, що вона знайшла Лютого — справжнього Лютого, який жив у давнину! — відкривало прекрасні можливості, та й Хоробра теж була сповнена таємниць.

Присівши на траву і притулившись до своєї великої торби, Шадрі хруснула кістками пальців. Саме так її батько завжди готувався до того, щоб направити масивні колоди під зубчасте лезо лісопилки. А її важка праця зараз полягатиме в тому, щоб ставити питання та докопуватися до відповіді.

Попорпавшись у своїй торбі, пересуваючи припаси, вона дістала інший записник, у якому залишилося лише кілька чистих сторінок.

— Стільки всього треба дізнатися, і ви обоє можете мені дуже допомогти.

Хоча юна дівчина ставила більшість своїх питань Тонові, Елліель теж заінтригувала її. Зробивши позначку в журналі, Шадрі підняла свої густі брови, поглянувши на неї.

— Хоробрі також дуже цікаві. Ви багатьох їх знаєте? Напевно, у вас було багато пригод. — Не даючи Елліель змоги відповісти, вона торохтіла далі. — Я чула історію про паладина, який під час лісової пожежі врятував сім’ю звіролова. Він встиг відвести їх у безпечне місце, а потім кинувся назад у палаючий ліс, аби врятувати ще одну сім’ю. Хоробрий допоміг їм вибратися, але ніхто не бачив, щоб сам він врятувався зі страшного вируючого полум’я. Трохи згодом, коли згорьовані люди в корчмі пили за його світлу пам’ять, Хоробрий увійшов, весь укритий попелом, але цілком собі живий.

— Хоробрі мають звичку виходити живими зі складних ситуацій, — відказала на те Елліель.

— Я думаю, що він використав реймер, щоби пробити собі шлях крізь дерева у вогні. — Вона поглянула на золотий браслет-манжету, пристебнутий на поясі Хороброї. — Можеш показати мені свого реймера? Я ще ніколи не бачила його в дії. — Шадрі засміялася. — Власне, я взагалі його ніколи не бачила, навіть не в дії. Як він працює?

— Він не працює. — Елліель нахмурилася. — Але не працює з моєї вини. — Вона відстебнула браслет і неохоче дозволила Шадрі оглянути його.

Дівчина переписала деякі малюнки заклинань на поля свого записника.

— Розкажи про себе. Ти рятувала людей з лісової пожежі чи вчиняла щось іще більш вражаюче?

Обличчя Елліель посмутніло.

— Я не дуже люблю розповідати про себе.

Тут у розмову втрутився Тон:

— Знайти відповіді — для нас це більше, ніж просто розширити свої знання. Це може бути важливим для майбутнього світу. — Він торкнувся знаку на щоці. — Жоден з нас не пам’ятає свого минулого.

— Немає нічого страшного в тому, щоб усього вчитися наново, — радісно мовила Шадрі. Вона перегорнула сторінки свого записника, дивлячись на слова, які записувала дуже щільно, щоб зберегти більше вільного місця. — Я намагаюся зібрати докупи більший історичний спадок. Одна історія веде до іншої, а потім — ще до іншої. — Мандруючи на самоті й часто бурмочучи сама до себе, Шадрі побоювалася, що взагалі не замовкатиме тепер, коли має слухачів. — Ми по шматках збиратимемо разом все, що зможемо, але я не вдовольнюся маленькими шматками.

Коли на вогні закипіла вода, вони розлили чай, а Шадрі дістала сухофрукти зі своєї торби. Наступне питання вистрибнуло з її рота, як тільки сформувалося в її розумі.

— Чому вам так важливо дізнатися про Лютих саме зараз? Їх немає дві тисячі років. Ну, немає нікого, крім тебе. А й справді: чому ти повернувся? Чому ти вважаєш, що це пов’язане з майбутнім світу? Що змінилося?

Тон напружено відповів:

— Мусить бути причина, чому я