Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

І замість того, щоб з’ясовувати стосунки з Гармонією, Мерлін вимушено виправдовувався перед нареченою.

* * *

Рада й Альбрехт тепер просто чекали. Вони вже встигли переодягтись, трохи заспокоїтись і привести думки до ладу. Надворі починало сутеніти, коли двері до кімнати відчинилися.

Вони обидва миттєво підвелися — ніби чекали на вирок.

Мерлін виглядав розлюченим, хоча трохи й охолов. Позаду нього стояла Катана. Вона мовчки провела пальцем по горлу — недвозначний знак. Рада його помітила — і її мороз пройняв.

— Нам треба серйозно поговорити. — почав Мерлін, зсунувши брови. — Хтось із вас пояснить, що це було на балу?

— Якщо я скажу, що ми не контролювали свій одяг і деякі пісні, ти все одно не повіриш. — спокійно відповів Альбрехт. — Тож навіщо пояснювати?

— Ви взагалі уявляєте, що говорили гості?! Це був скандал! Ви мали бути «Гармонією» — а стали «дисгармонією»! Ми ж домовлялися — одна пісня! Один виступ! А я, дурень, повірив вам! Тепер я зганьблений перед усім світом! — голос Мерліна підвищився.

Рада перевела погляд на матір, шукаючи підтримки. Але зрозуміла одне: це треба просто пережити.

— Ми не хотіли зіпсувати вам бал. І ми не брехали. — знову озвався Альбрехт. — Це правда.

— Досить! Я маю діяти! Забираю у вас музикантів. Ніякої більше «Гармонії», жодних пісень! — Мерлін не жартував.

— Але, Ваша Величносте! — заговорила Рада. — Це для нас дуже важливо…

— Тут вирішую я! — рішуче перебив її Мерлін. — Музиканти вже отримали догану. Почую хоч один сторонній звук — можете пакувати речі!

Він різко розвернувся й вийшов, а Катана, кинувши на них останній погляд, мовчки рушила слідом.

У кімнаті запала тиша.

— Це кінець… — прошепотіла Рада, опускаючись на ліжко й підперши голову руками.

— Ні. — спокійно сказав Альбрехт. — Навіть Мерлін не в змозі заборонити «Гармонію». Ми не можемо зупинитись зараз.

Рада здивовано глянула на нього. Рішучість у його голосі звучала по-справжньому.