Читати книгу - "Ловець снів"

шеф колумбійської кокаїнової мафії, особливо коли на завданні, але всяке може бути. Я тішуся надією, що й сам не з останніх, але це було б самогубством. Якщо в його розпорядженні Фредді Джонсон, тоді, напевне, в нього і Кейт Ґаллахер… і Марвелл Річардсон… Карл Фрідман… Джоселін Макевой. Круті хлопці й круті дівчата, Генрі. Я вбиваю його, вони вбивають мене, великі люди, які керують шоу з-під гори Шайєнн[137], надсилають нового керівника зачистки, якого-небудь клонованого Курца, який підхопить справу старого Курца. Чи, може, вони тільки підвищать Кейт і поставлять її на його місце. Бачить Бог, вона для цього досить божевільна. У людей у корівнику, можливо, з’явиться ще годин дванадцять, щоб поваритись у власному сокові, але врешті-решт вони все одно згорять. Різниця лише в тому, що замість того, щоб разом зі мною, красивим, весело і з піснею пройти крізь цю заметіль, ви згорите з іншими. Ваш приятель тим часом — цей Джонсі — дістанеться до… Куди?

— Я, мабуть, побережусь і поки що цього не розповідатиму.

Проте Овен, застосувавши всю телепатію, на яку був здатний, спробував це вивідати. На мить йому з’явилося розмите, незрозуміле видіння: висока біла будівля в снігу, циліндрична, як силосна вежа; потім вона зникла, і з’явився білий кінь, схожий на казкового єдинорога. Він біг повз дорожній знак. На знаку під стрілкою було написано: «БЕНБЕРІ».

Від подиву й роздратування Андергілл хекнув.

— Ви глушите мене.

— Можете це так сприймати. А можете вважати, що це я вчу вас техніки, яка вам буде потрібною, якщо хочете зберегти нашу розмову в таємниці.

— Ага.

Насправді Овен не дуже засмутився від того, що тільки-но сталося. По-перше, техніка глушіння — штука і справді корисна. По-друге, Генрі дійсно знав, куди попрямував його заражений друзяка, назвімо його Тифозний Джонсі. Овен помітив картинку, що майнула у свідомості Генрі.

— Генрі, послухайте мене уважно.

— Гаразд.

— Ось найпростіше й найбезпечніше з того, що ми з вами можемо зробити. По-перше, якщо часу хоч трохи ще є, нам обом потрібно виспатися.

— З цим можу погодитись. Я вже майже мертвий.

— Потім приблизно о третій я можу почати ворушитися. Ця база, поки існує, перебуватиме в режимі підвищеної готовності, але якщо око Великого Брата коли-небудь стає менш видющим, то це десь між четвертою і шостою ранку. Я зроблю диверсію — відімкну огорожу від електрики. Насправді це найпростіше з того, що на нас чекає. Я буду тут зі снігоходом через п’ять хвилин після того, як лайно полетить на вентилятор…

Овен виявив, що телепатія має певні переваги порівняно з усним спілкуванням: не припиняючи розмови, він послав Генрі образ палаючого гелікоптера «Мі-Ейч-6 Пташка»[138] і солдатів, що біжать до нього.

— …і вирушаємо.

— Залишивши Курца з повним корівником безневинних цивільних, яких він планує перетворити на попіл. Не кажучи вже про «Синю групу». Це скільки? Ще кількасот?

Овен, кадровий військовий із дев’ятнадцятирічного віку й один із Курцових чистильників в останні вісім років, послав розумовим каналом, що утворився між ними, два жорстких слова: «Допустимі втрати».

За брудним склом сараю розмита тінь Генрі Девліна ворухнулась і підвелась.

«Ні», — послав він відповідь.

8

«Ні? Як це — ні?»

«Отак. Ні».

«Ви маєте кращу ідею?»

І, на свій превеликий жах, Овен зрозумів: Генрі вважає, що має. Фрагменти цієї ідеї (план — занадто гучна назва) пролетіли крізь свідомість Овена яскравим хвостом комети. В нього перехопило подих. Цигарка випала з його пальців і полетіла з вітром у темряву.

«Ви з глузду з’їхали».

«Ні. Щоб вибратися звідси, нам потрібна диверсія. Це і є диверсія».

«Тоді вони все одно загинуть!»

«Деякі — так. Може, навіть більшість. Але це хоч якийсь шанс. Чи будуть у них шанси в палаючому корівнику?»

Уголос Генрі сказав:

— А ще Курц. Якщо йому доведеться давати раду з кількома сотнями колишніх в’язнів, які втечуть і з радістю повідають першому-ліпшому журналістові про те, як американський уряд у паніці дозволив улаштувати бійню на зразок мілайської[139] прямо тут, на американській землі, — йому буде не до нас.

«Ви не знаєте Ейба Курца, — подумав Овен. — Ви не знаєте про лінію Курца». Сам він, природно, теж про неї не знав. До сьогодні.

І все ж пропозиція Генрі мала якийсь дикий сенс. І певну міру відплати. Ішли останні години цього нескінченного дня чотирнадцятого листопада, і в міру того, як шанси дожити до кінця тижня збільшувались, Овену ідея відплати здавалася дедалі привабливішою.

— Генрі?

— Так, Овене. Я тут.

— Мені завжди було соромно за те, що я зробив у будинку Рейплоу того дня.

— Я знаю.

— Але подумки я робив це знову й знову. Збочення якесь.

Генрі, чудовий психіатр навіть незважаючи на думки про самогубство, нічого не сказав. Збочення є нормою людської поведінки. Сумно, але це так.

— Ну гаразд, — нарешті мовив Овен. — Ви купуєте дім, а я його облаштовую, згода?

— Згода, — не замислюючись, відповів Генрі.

— То ви зможете навчити мене цієї техніки глушіння? Я гадаю, вона мені знадобиться.

— Звичайно, зможу.

— Гаразд. Слухайте.

Наступні три хвилини Овен розповідав, іноді вголос, іноді подумки. Чоловіки дійшли до моменту, коли перестали розрізняти способи спілкування; думки і слова стали єдиним цілим.

Розділ 16

Деррі

1

У крамниці старого Ґосселіна спека, нестерпна спека! Обличчя Джонсі рясно пітніє майже відразу, і, коли вони вчотирьох опиняються біля телефону-автомата (який, щоб ви знали, стоїть біля грубки), великі краплі вже котяться по його щоках, а під пахвами ніби тропічні джунглі після зливи… хоча в його чотирнадцять років там не так уже й багато рослинності. «І не мрій», — як любить висловлюватися Піт.

Отже, тут спека, і він і далі частково перебуває під владою сну, який не згас поступово, як зазвичай буває зі снами (він досі відчуває запах бензину і паленої гуми, досі бачить коричневий замшевий черевик і голову… він досі бачить моторошну відірвану голову Річі Ґренадо), а тут іще операторка в телефоні починає виробляти штуки. Коли Джонсі назвав їй номер Кейвеллів, за яким вони часто телефонують запитати, чи можна прийти (Роберта й Алфі завжди відповідають згодою, але правила ввічливості вимагають питати дозволу — так їх усіх навчали вдома), телефоністка запитує:

— Твої батьки знають, що ти телефонуєш по міжміському?

Слова