Читати книгу - "Менсфілд-парк"

— Бережіть Фанні, мамо. Вона слабенька, і їй важче, ніж нам, терпіти злигодні. Я покладаюся на вас; бережіть Фанні.

Уїльям поїхав; і дім, де він її залишив, — Фанні не могла собі в цьому не зізнатись — майже в усьому був повною протилежністю того, про що вона мріяла. То був осередок шуму, безладу та всілякого неподобства. Ніхто не поводився як йому належить, ніщо не робилося як слід. Вона не могла поважати своїх батьків так, як сподівалася. Щодо батька вона здогадувалася й раніше, але тепер бачила, що він неуважний навіть до своєї сім'ї, має ще гірші звички і грубіші манери, ніж вона очікувала. Йому не бракувало здібностей, та він нічим не цікавився і нічого не знав, окрім своєї професії. Читав він лише газети і флотські збірки; говорив лише про доки, про гавань, про Спітхед; він лаявся, пиячив, був неохайним і грубим. Фанні не могла згадати, щоб він бодай колись був добрим до неї; а тепер він просто її не помічав — хіба що інколи недолуго жартував.

Ще більше розчарувала її мати; на неї Фанні сподівалася найдужче — і не знайшла в ній майже нічого. Усі її радісні мрії про те, щоб стати потрібною матері, розбилися вщент. Місіс Прайс не була лихою; та замість того, щоб бути вдячною за доччину любов та довіру, замість уваги до неї й турботи, вона виявила до Фанні ще менше ознак приязні, ніж у день її приїзду. Материнський інстинкт невдовзі задовольнився, а більш ніщо не спонукало місіс Прайс перейматися про те, як ведеться серед рідних її дитині. Серце місіс Прайс і дозвілля уже належали іншим; для Фанні їй бракувало і часу, й почуттів. Доньки завжди небагато для неї значили. Вона любила синів, особливо Уїльяма, а Бетсі була єдиною з доньок, на кого вона звертала увагу. До неї мати бувала нерозумно поблажливою. Уїльям був гордістю місіс Прайс, Бетсі — її улюбленицею, а Джон, Річард, Сем, Том і Чарлз вдовольнялися крихтами материнської любові, що випадали на їхню долю, і завдавали їй більше клопотів, ніж утіхи. Її серце було поділене між дітьми, а час відданий здебільшого дому та слугам. Дні її збігали в якійсь повільній метушні; завжди чимось заклопотана, вона не встигала ні з чим упоратися, нічого не могла довести до ладу і слізно на це скаржилася, та їй і на думку не спадало робити щось інакше; вона прагнула бути ощадливою, але не вміла розпоряджатися грішми; була невдоволена своїми слугами, проте не могла з ними впоратися і, хоч допомагала їм і була до них поблажливою чи сварилася, не здатна була добитись від них поваги.

Із двох своїх сестер місіс Прайс була набагато більш схожа на леді Бертрам, ніж на місіс Норріс. Їй доводилося мудрувати, щоб сяк-так утриматися на поверхні, але вона не мала до того ні схильності місіс Норріс, ні її хисту; за вдачею вона була досить-таки легковажна і, власне, нічим особливо не переймалася, як і леді Бертрам; і безбідне життя в лінивому супокої більше відповідало її вдачі, ніж виснажливе самозречення, до якого змусило її невдале заміжжя. Вона могла б стати шляхетною пані, не гіршою від леді Бертрам; але місіс Норріс була б кращою матір'ю дев'яти дітей при таких малих статках.

Фанні не могла цього не розуміти, принаймні частково; повинна була відчувати — і відчувала, хоч ніколи й не подумала б про це такими словами, — що її «мамуся» — недорікувата, метушлива квочка, роззява й нечупара, що вона нічому не навчає і не виховує своїх дітей, що її дім украй занедбаний і незатишний і що сама вона, Фанні, не дочекалась від матері ні теплого слова, ні уваги, ні прихильності, ні бажання краще пізнати свою доньку і стати їй подругою, а це могло б виправдати в очах Фанні усі її вади.

Фанні щосили намагалася бути корисною, щоб не здалося, наче вона гребує своїми рідними чи то не може — або не бажає через своє шляхетне виховання — хоч трохи полегшити їхнє життя; тому вона негайно взялася шити для Сема і, працюючи з ранку до ночі з великим поспіхом та завзяттям, зробила так багато, що, коли настав час відправити хлопця на корабель, його білизна була вже наполовину готова. Фанні щиро раділа, думаючи, що змогла чимось прислужитись, але й не могла уявити, як вони б упоралися без неї.

Їй було шкода розлучатися з Семом; галасливий і зухвалий, він, проте, був метким, спритним і охоче ходив до міста з будь-якими дорученнями; і хоч він зневажливо огризався на докори Сьюзен, самі по собі розумні, та здебільшого несвоєчасні і сповнені безсилого гніву до делікатних умовлянь Фанні, останнім часом він почав прислухатися і був вдячний за її послуги; і тому вона скоро зрозуміла, що в ньому втратила кращого з трьох менших братів, бо Том і Чарлз були на стільки ж років молодші від нього, наскільки й від того віку, коли почуття та розум могли б підказати їм, якою дорогоцінною є для них дружба старшої сестри, і спонукали б їх поводитися пристойніше.

Сестра скоро втратила надію хоч трохи наставити їх на добрий розум; вони лишалися глухими до будь-яких намовлянь, на які в неї вистачало душевних сил і часу. Щодня, повернувшися зі школи, вони мало не розносили дім на друзки; і дуже скоро Фанні вже звикла тяжко зітхати, думаючи про суботу, коли заняття у школі закінчувались раніше. Бетсі також була розбещеною дитиною; привчена до думки, що грамота — її найлихіший ворог, вона весь час крутилася біля служниць, а потім радо бігла скаржитися на них матері; Фанні вже ладна була зневіритися, що та колись полюбить її чи почне допомагати. Про Сьюзен вона також не знала, що й думати. Її постійні чвари з матір'ю, безглузда гризня з Томом і Чарлзом та гримання на Бетсі дуже засмучували Фанні, і хоч вона й визнавала, що для цього вочевидь є підстави, її лякала схильність сестри заходити надто далеко у своїх гнівних звинуваченнях; така поведінка не робила честі самій Сьюзен і непокоїла Фанні.

Такий був дім, що мусив відволікти її думки від Менсфілду і навчити спокійніше згадувати про кузена Едмунда. А вона, навпаки, не могла думати ні про що, крім Менсфілду, його дорогих мешканців, його затишку та спокою. Усе, що оточувало її нині, являло собою разючий контраст до нього.