Читати книгу - "Емма"

— Так не піде, — пошепки звернувся Френк до Емми, — більшість із них сприйняли це як образу. Я застосую більш чемний підхід. Пані і панове! Міс Вудхаус наказує мені заявити, що вона відмовляється від свого права знати достеменно, що у вас на думці, і вимагає лише від кожного з вас просто чогось дуже цікавого чи розважального. Вас тут семеро, окрім мене, — а міс Вудхаус уже з приємністю переконалася, що я є людиною надзвичайно цікавою, — тож вона просто вимагає від кожного з вас або одну надзвичайно дотепну річ — в прозі чи віршовану, оригінальну чи запозичену, або дві речі помірно дотепні, або ж три відверті дурниці, і бере на себе зобов'язання весело над усіма ними посміятися.

— Ой, прекрасно, — вигукнула міс Бейтс, — в такому разі мені не слід турбуватися. Ага, значить три відверті дурниці. Що ж, це мені до снаги. Варто мені лише відкрити рота — і три відверті дурниці тут як тут, еге ж? — Вона радісно озирнулася довкола, сподіваючись на підтримку всіх присутніх. — Ніхто ж не сумнівається, що мені це під силу?

Емма не втрималася.

— Однак, пані, тут може виникнути одне ускладнення. Вибачте, але ви обмежуєтеся щодо кількості: тільки три відверті дурниці за один раз.

Міс Бейтс, збита з пантелику удаваною церемонністю Емминих манер, не відразу второпала, про що йдеться; але коли це до неї нарешті дійшло, то вона не розгнівалася, хоча й злегка почервоніла, а значить — все-таки образилася.

— Ага! Ясно. Тепер я розумію, що у неї на думці, — звертаючись до містера Найтлі, — спробую притримати свого язика. Мабуть, я стала дуже набридливою, бо інакше вона не сказала б такого давній приятельці.

— Ваш план мені подобається, — вигукнув містер Вестон. — Я згоден, згоден. Допоможу, чим можу. Я загадаю загадку. Чи матиме загадка якусь цінність?

— Боюсь, добродію, що низьку, дуже низьку, — відповів його син, — але ми будемо поблажливими, особливо по відношенню до тих, хто починатиме.

— Ні, зачекайте, — мовила Емма, — ніяку не низьку. Придумана містером Вестоном загадка звільнить від зобов'язання його самого і його найближчого сусіда. Нумо, добродію, починайте, будь ласка!

— Я сумніваюся в тому, що вона дуже дотепна, — сказав містер Вестон. — Ця загадка — надто прозаїчна, але ж слухайте: Які є дві літери абетки, що виражають довершеність?

— Дві літери? Довершеність? Ні, не знаю.

— Ага! Ви ніколи не вгадаєте! — звертаючись до Емми. — Ви — ніколи не вгадаєте, це точно. Тож я скажу вам: M і А — Емма. Зрозуміло?

Було і зрозуміло, і приємно. Якою б неоригінальною ця загадка не була, Еммі вона видалася дуже смішною та цікавою, і Френку з Гаррієт — теж. Здавалося, однак, що на решту товариства вона не справила майже ніякого враження; дехто, нічого не второпавши, кліпав очима, а містер Найтлі мовив:

— Значить, он якої дотепності потребувала Емма! Що ж, містер Вестон так чудово впорався із цим завданням, що іншим тут уже й робити нічого. Не треба було так швидко досягати довершеності, їй-богу.

— А я… я змушена заявити, що мене слід увільнити, — сказала місіс Елтон. — Я справді не можу… Мені такі речі зовсім не подобаються. Колись мені прислали акровірш, придуманий на моє ім'я, і він мені не сподобався абсолютно. Я навіть знаю, хто мені його надіслав. Один украй несерйозний жевжик! Ви здогадуєтеся, кого я маю на увазі, — кивнувши головою своєму чоловікові. — Такого роду розваги годяться на Різдво, коли всі збираються біля каміна, але, на мою думку, вони недоречні під час літньої вилазки. Тож нехай міс Вудхаус мене вибачить, але я не з тих, хто сипле жартами на догоду чиїмось вередливим примхам. Та я і не претендую на те, що я — дотепниця. Я — по-своєму життєрадісна, але дайте мені самій вирішувати — коли мені говорити, а коли — притримати язика. Будь ласка, увільніть нас, містере Черчілль. Увільніть містера Е., Найтлі, Джейн і мене. Нічого дотепного сказати ми не маємо — жоден з нас.

— Так-так, увільніть і мене, будь ласка, — додав її чоловік із напускною скромністю. — Особисто я не маю нічого дотепного сказати ні для міс Вудхаус, ні для якоїсь іншої молодої дами. Я — старий одружений чоловік, що з мене взяти? Може, пройдемося, Авґусто?

— Залюбки. Мені набридло, приїхавши на вилазку, сидіти на одному місці так довго. Ходімо, Джейн, візьми мене під другу руку.

Однак Джейн відмовилась, і подружжя пішло собі геть.

— Яка щаслива пара! — сказав Френк, коли Елтони відійшли надто далеко, щоб почути. — Вони так підходять одне одному! їм поталанило неймовірно: побратись, як це зробили вони, — на підставі знайомства, що відбулося в громадському місці! Здається, вони тільки й зустрічалися, що кілька тижнів у Баті! Просто неймовірна удача! Бо щодо реального уявлення про людину, то його ніколи не спроможеться дати ні Бат, ні якесь інше громадське місце. Це не буде справжнє знання. Правдиве враження можна отримати тільки тоді, коли спостерігаєш за жінкою в її власній домівці, серед своїх, у звичній для неї невимушеній обстановці. Якщо цього немає, то все це — гадання навмання, і, як правило, це гадання закінчується сумно. Скільки чоловіків отак поклалося на короткочасне знайомство, а потім гірко каялися все своє життя!

Тут заговорила міс Ферфакс, яка досі рідко розмовляла і то — тільки зі своїми «союзниками».

— Таке, безперечно, може трапитися. — Вона замовкла й закашлялася. Френк Черчілль обернувся до неї, готовий слухати далі.

— Ви щось сказали, — нагадав він серйозним тоном. Вона прокашлялася і заговорила знову.

— Я лише хотіла зазначити, що хоча в такі несприятливі обставини дійсно інколи потрапляють як чоловіки, так і жінки, я все одно не вірю, що таке буває дуже часто. Нерозумна і всепоглинаюча пристрасть дійсно може спалахнути, але ж, як правило, потім завжди буває достатньо часу, щоб від неї одужати. Зрозумійте мене правильно: тільки люди слабкі й нерішучі, чиє щастя завжди залежить від милості випадку, здатні стати жертвою невдалого знайомства, котре мучитиме і пригноблюватиме їх усе життя.

Френк Черчілль нічого не сказав у відповідь; він просто поглянув на Джейн і смиренно поклонився, а потім бадьорим тоном мовив:

— А я так мало довіряю власним судженням, що коли збиратимусь одружитися, то попрохаю когось вибрати мені дружину. Ви мені допоможете? — Звертаючись до Емми. — Я певен, що ваш вибір мені сподобається. Ви ж якось уже одного разу допомогли створенню сім'ї? — Посміхнувшись своєму батькові. — Тож і для мене знайдіть когось. Я не надто