Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А хор блазнеметеликів загорлав у відповідь:
- Ми хочемо, щоби ти віддавав нам накази, щоб ти нами командував, до чогось змушував, щось забороняв! Ми хочемо, щоби наше існування мало хоч якийсь сенс!
- Я не можу цього зробити! Чому б вам не обрати когось з-поміж вас?
- Ні-ні, ми хочемо тебе і тільки тебе, Великий Благодійнику! Це ж ти зробив із нас те, чим ми тепер е!
- Ні, - насилу видушив із себе хлопець. Я не можу. Мені треба йти звідси. Я мушу повернутися назад!
- До чого такий поспіх, Великий Благодійнику?! - закричали блазнеметелики, широко роззявляючи свої великі роти. - Ти від нас не втечеш. Бач, що надумав, - дати драла з Фантазії!
- Але я вже ні на що не маю сили! - запротестував хлопець.
- А ми? - обурився хор. - А як же ми?
- Ідіть звідси! - закричав хлопець. - Я не можу турбуватися ще й про вас!
- Тоді перетвори нас назад! - заверещали пронизливі голоси. - Хай ліпше знову станемо ахараями. Озеро Сліз пересохло, Амаґрант опинився на мілині. І ніхто не пряде витончених філіграней зі срібла. Ми хочемо знову жити як ахараї!
- Я вже не можу цього зробити! - відповів хлопець. - Я вже не маю жодної влади у Фантазії.
- Ну, тоді ми заберемо тебе зі собою! - заревла зграя і заметушилася в повітрі довкола Бастіяна.
Сотні малесеньких ручок схопили його і спробували підняти над землею. Хлопець відчайдушно відбивався, метелики розліталися на всі боки. Одначе вони вперто поверталися і поверталися до нього, знавіснілі, як роздражнені оси.
Посеред цього крику і вереску звідкись здалеку долинув тихий, але водночас потужний звук, схожий на гул великого бронзового дзвона.
Тої ж миті шлямуфи кинулися навтьоки, їхня темна зграя, як хмара, розтанула високо в небі.
Хлопець, який вже не мав імені, навколішки стояв на снігу. Перед ним лежав його образ, що розсипався на порох. Ось тепер усьому дійсно кінець. Не залишилося нічого, що могло би привести його до Живлющої Води.
Піднявши очі угору, він крізь сльози побачив удалині, посеред засніженої рівнини, дві постаті - велику і маленьку. Хлопець протер очі - і придивився уважніше.
То були щастедракон Фухур і Атрею.
XXVI.
ЖИВЛЮЩА ВОДА
Хлопець, у якого вже не було імені, нерішуче підвівся з колін і ступив кілька кроків назустріч Атрею. А тоді зупинився. Атрею нічого не робив, а просто уважно і спокійно дивився йому в вічі. Рана на його грудях більше не кривавила.
Довго стояли вони один навпроти одного; і жоден не промовив ані слова. Було так тихо, що кожен із них чув, як дихає інший.
Хлопець без імені повільним рухом сягнув по золотий ланцюжок у себе на шиї й зняв Аурин. Він схилився і обережно поклав Клейнод на сніг перед Атрею. При цьому він ще раз кинув погляд на двох гадюк, світлу і темну, що кусали одна одну за хвіст, витворюючи таким чином овал. А тоді забрав руку.
І тільки-но він це зробив, золоте сяйво Аурина спалахнуло так неймовірно яскраво, що аж засліплювало, отож йому довелося заплющити очі, так наче він подивився на сонце. А коли розплющив їх знову, то побачив, що стоїть у якійсь залі під куполом - величезним, як небесне склепіння. Стіни цієї споруди були витесані з брил, усуціль із золотого проміння. І посеред отої безмежно великої зали лежали велетенські, неначе міські мури, гадюки - світла і темна. Атрею, Фухур і хлопець без імені всі разом стояли біля голови чорної гадюки, котра тримала у своїй пащі хвіст білої. На них дивилося нерухоме око з вертикальною зіницею. Порівняно з гігантською головою, вони були зовсім крихітні, і навіть щастедракон здавався малесеньким, як біла пухнаста лялечка.
Велетенські нерухомі тіла змій зблискували, наче якісь невідомі метали - чорний як ніч і сріблясто-білий. І всі біди, які могли би статися через них, усі страшні нещастя, які могли б спричинити ці гадюки, стримувало лише те, що вони тримали одна одну в полоні. Якби вони одна одну відпустили, настав би кінець світу; це було очевидно.
Однак, поневолюючи одна одну, - а може, саме завдяки цьому, - вони водночас оберігали Живлющу Воду. Бо якраз посередині зали, саме там, де вони лежали, з землі било потужне джерело, високий дзюркотливий струмінь, який то піднімався, то спадав, а падаючи, витворював і знову ховав у собі тисячі й тисячі форм, і це діялося набагато швидше, ніж здатне вловити око. Струмінь води, що шумувала і вирувала, розбивався на дрібнесеньку, тонку, схожу на світлосяйний туман імлу, в якій золотаве світло переливалося всіма кольорами веселки. І в шумуванні тієї води були і клекіт, і бурління, і спів, і зітхання, і сміх, і поклик радості, озвучений тисячами й тисячами голосів.
Хлопець без імені, знемагаючи від спраги, не годен був відірвати очей від Живлющої Води.
Але як до неї дістатися? Голова гадюки лежала цілковито нерухомо.
Раптом Фухур підвів голову. Його рубіново-червоні кулясті очі заяскріли.
- Ви теж розумієте, що промовляють ці води? - спитав
він.
- Ні, - відповів Атрею. - Я - не розумію.
- Не знаю як і чому, - зашепотів Фухур, - але я розумію дуже виразно. Можливо, тому, що я саме щастедракон. А всі мови радості споріднені між собою.
- То що ж промовляють ці води?! - запитав Атрею. Фухур прислухався і поволі, слово за слоном, став
повторювати все, що почув:
-Ми - Живлющії Води!
Джерело, що з себе самого б’є.
Снаги в ньому більше, вроди,
Що більше хто з нього п’є.
Фухур повслухався у жебоніння вод іще якусь мить, а тоді сказав:
- Вони постійно говорять: «Пий! Пий! Роби все, що хочеш!»
- Як же нам туди ввійти? - запитав Атрею.
- Вони хочуть знати наші імена, - пояснив Фухур.
- Я - Атрею! - вигукнун Атрею.
- Я - Фухур! - сказав Фухур.
Хлопець без імені промовчав.
Атрею подивився на нього, а тоді взяв його за руку і крикнув:
- А він - Бастіян Бальтазар Букс.
- Вони запитують, - переклав Фухур, - чому він сам цього не каже.
- Бо не може, - сказав Атрею. - Він усе про себе забув.
Фухур знову якийсь час прислухався до клекоту і шумування джерельних вод.
- Без спогадів, кажуть вони, йому не вдасться туди ввійти. Гадюки його не впустять.
- Я все для нього запам’ятав, - крикнув Атрею. - Я пам’ятаю все, що він розповідав мені про себе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.