Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Нескінченна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченна історія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченна історія" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 117
Перейти на сторінку:
зображення - образ, що ле­жав перед ним на снігу, - в ньому прокинулася туга за цим незнайомим чоловіком. Це було почуття, яке йшло ніби з найдальшої далечіні, насувалося так, як у морі насувається хвиля дев’ятого валу, що її спершу, власне, і не зауважуєш, аж доки цей вал не нагряне впритул і не впаде нарешті ве­летенським, високим, як дім, буруном, котрий змітає і зно­сить усе на своєму шляху.

Бастіян мало не втопився в цьому припливі страшної туги, він задихався, хапаючи ротом повітря. Заболіло сер­це, воно було недостатньо великим для такого неймовірно сильного почуття.

Ця хвиля прибою затопила усе, що в нього іще залиша­лося від спогадів про себе самого. Відтак він забув останнє, що мав, - власне ім’я.

Увійшовши за якийсь час до Йорової хижі, він не зро­нив ані слова. Гірник також нічого не сказав, а тільки довго і уважно вдивлявся в нього, і знов його очі, здавалося, про­зирали у безмежну далечінь, і вперше за весь цей час на сі­рому закам’янілому обличчі рудокопа промайнула легка і коротка усмішка.

Тієї ночі хлопець, який тепер не мав навіть власного імені, попри всю свою втому, так і не зміг заснути. У нього перед очима весь час стояв видобутий із копальні образ. Він думав про те, що цей невідомий чоловік прагне щось йому сказати, але не може, бо ув’язнений у брилі льоду. Хлопець без імені хотів йому якось допомогти, хотів зробити так, щоби крига розтанула. Наче у віщому сні, він бачив себе і його, бачив, як обнімає ту брилу, намагаючись розтопити її теплом свого тіла. Та все дарма.

І тоді він раптом почув, що саме намагався сказати йо­му цей чоловік, почув не вухами, а серцем, всіма потаєм­ними глибинами свого єства: «Допоможи мені! Не залишай мене напризволяще! Сам я не зможу вибратися з цієї криги! Допоможи! Тільки ти можеш мене звільнити - тільки ти!»

На світанку наступного дня, щойно вони з рудокопом прокинулися, хлопець без імені звернувся до Йора:

- Сьогодні я вже не піду з тобою в Яму Мінроуд.

- Покидаєш мене?

Хлопець кивнув.

- Я йду шукати Живлющу Воду.

- То ти знайшов образ, який тебе поведе?

- Так.

- Покажеш мені?

Хлопець знову кивнув. Вони пішли по снігу туди, де лежав образ. Хлопець невідривно вдивлявся у зображення чоловіка, але Йор спрямував свої сліпі очі на обличчя хло­пця, немовби прозираючи крізь нього у безмежну далечінь. Здавалося, він довго до чогось прислухався. Тоді нарешті рудокоп схвально нахилив голову.

- Візьми його з собою, - прошепотів він. - Тільки не загуби. Якщо ти його загубиш або якщо він зруйнується, - всьому кінець. Ти знаєш, що це означає.

Хлопець, у якого вже не було імені, стояв, понурив­шись, і якусь хвилину мовчав. А тоді заговорив - так само тихо:

- Дякую, Йоре, за те, чого ти мене навчив.

Вони потиснули одне одному руки.

- З тебе був добрий гірник, - прошепотів Йор. - Ти працював сумлінно.

Сказавши це, він відвернувся і пішов у бік Ями Мінро- уд. Жодного разу не озирнувшись, Йор сів у кошик підйом­ника і став опускатися під землю.

Тим часом хлопець без імені підняв зі снігу образ, видо­бутий із підвалин Фантазії, і побрів у безмір засніженої рі­внини.

Він ішов отак уже багато годин, Йорова хижа давно вже зникла за виднокраєм, і довкола нього тепер не було нічого, крім білої поверхні, яка прослалася навсібіч. Але він відчу­вав, що образ, який він обережно тримав обома руками, ве­де його у потрібному напрямку, а отже, він не зіб’ється з дороги.

Хлопець був сповнений рішучості коритися цій силі, він в усьому довірився їй, знаючи, що вона приведе його, куди слід, незалежно від того, довгим чи коротким ви­явиться шлях. Тепер його вже ніщо не могло зупинити. Він хотів знайти Живлющу Воду - і був упевнений, що зможе.

Зненацька десь високо вгорі почувся якийсь дивний шум - далекі крики, що виривалися з безлічі горлянок, і несамовитий, пронизливий вереск. Поглянувши вверх, він побачив у небі якусь темну хмару, схожу на пташину зграю. І тільки коли ця зграя опустилася нижче, він зрозу­мів, що це, і аж заціпенів від жаху.

Це були блазнеметелики, шлямуфи!

- Господи милосердний! - промайнуло у голові хлопця без імені. - Хоч би вони мене не помітили! Споїм вереском вони зруйнують мій образ!

Однак вони його ще й як помітили!

З несамовитим реготом і галайканням зграя накинула­ся на самотнього мандрівця і приземлилася довкола нього. Шлямуфи сідали просто у сніг.

- Ура! - заверещали вони, широко порозкривавши свої яскраво порозмальовувані роти. - Ми нарешті його знайш­ли, ми запопали нашого Великого Благодійника!

І вони почали борюкатися в снігу, кидатися сніжками, беркицятися і ставати на голову.

- Тихо! Прошу вас, будьте тихо, - у відчаї прошепотів хлопець без імені.

А цілий хор блазнеметеликів у захваті заверещав:

- Що він сказав?

- Він сказав, що йому надто тихо!

- Що ми надто тихі? О, такого нам іще ніхто ніколи не говорив!

- Чого вам від мене треба? - спитав хлопець. - Чому би вам не дати мені спокій?

Блазнеметелики затріпотіли крилами, вигукуючи на­вперебій:

- Великий Благодійнику! Великий Благодійнику! Пригадуєш, як ти врятував нас, коли ми ще були ахарая- ми? Тоді ми були найнещаснішими істотами у Фантазії, зате тепер набридли собі до нестями. Те, що ти з нами зро­бив, спочатку здавалося надзвичайно веселим і дуже ціка­вим, але тепер ми вмираємо від нудьги. Ми пурхаємо, пур­хаємо, пурхаємо - і не маємо нічого, за що можна було б вчепитися. Ми навіть не можемо влаштувати собі забаву, не можемо розпочати якусь справжню гру, бо в нас не буває правил. Рятуючи нас, ти зробив із нас блазнів, оцим своїм спасінням ти виставив нас на посміховисько! Нічого собі порятуночок! Ти нас обдурив, Великий Благодійнику!

- Але ж я хотів зробити як краще, - прошепотів пере­ляканий хлопець.

- Аякже, як краще для тебе! - хором заверещали шлнмуфи. - Ти хотів здаватися собі чудовим. Але розпла­чуватися за твою доброту доводиться нам, Великий Благо­дійнику!

- Що ж мені тепер робити? - спитав хлопець. - Чого ви від мене хочете?

- Ми розшукували тебе, - зарепетували шлямуфи, по- блазенськи кривляючись. - Ми хотіли наздогнати тебе, перш ніж ти дременеш із Фантазії. Що ж, ось ми тебе і спіймали. І не дамо тобі спокою, поки ти не станеш нашим ватажком. Ти повинен стати нашим Верховним Шляму- фом, нашим генерал-шлямуфом! І всім, чим захочеш!

- Але чому, чому? - благально

1 ... 110 111 112 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"