Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

складу дивізії були і сапери (наприклад, командувач дивізії), і кавалеристи, й офіцери зв’язку, і навіть один офіцер авіації. Загалом офіцерський склад дивізії становив близько 130 офіцерів, серед яких були 1 підполковник, 3 майори, 5 капітанів, близько 20 поручників, близько 100 підпоручників та підхорунжих. Підофіцерів налічувалося близько 65 осіб, більшість з яких перебували у запасі, хоча й були професійними військовими. Через недостатню кількість офіцерів старші підофіцери очолювали взводи, а деяким з них за бойові заслуги наказом командувача дивізії на період війни були надані офіцерські звання. Рядовий склад дивізії становила, головним чином, сільська молодь, хоча були в її лавах і мешканці міст. Усі були добровольцями. Вік солдатів становив 17–50 років.

Озброєння дивізії було незадовільним. Частина зброї збереглася ще з військових кампаній 1939 і 1941 років, частину закупили у німців (головним чином у тих, які походили з Сілезії) і угорців, частина була краденою з німецьких складів і залізничного транспорту. Багато зброї потрапило до польських партизанських загонів під час боїв з підрозділами УПА, а також унаслідок роззброєння двох німецьких рот у селах Засмики і Стенжаричі. На озброєнні солдатів дивізії були пістолети (близько 620 од.), гвинтівки (близько 5 тис. од.), автомати (близько 220 од.), ручні (близько 200 од.) і станкові (30 од.) кулемети, протитанкові рушниці (6 од.), протитанкові гармати (4 од.), мортири 81 мм калібру (5 од.) і навіть 2 польові гармати 75-мм калібру, але без набоїв. Зброя була всілякого виробництва: польського, німецького, радянського, угорського, італійського, французького, голландського, а також власного. Основним засобом транспортного пересування дивізії були коні[660].

Значного покращення потребувало обмундирування. Чверть особового складу дивізії носила форму Війська польського зразка 1939 р., частина мала німецьку або угорську військову форму, решта була обмундирована у напіввійськовий і напівцивільний одяг. Особливо в дивізії відчувався брак взуття.

Організаційні роботи з формування дивізії обмежували її бойову діяльність у цей період. Проте багатьом аківським партизанським загонам довелося проводити боротьбу з пацифікаційними рейдами німецьких підрозділів. У момент наближення фронту німецьке військове командування у Ковелі занепокоїлося концентрацією польських бойових сил у своєму тилу і вжило заходів для їх нейтралізації або знищення. Через представника окружної Делегатури німці навіть зробили спробу домовитися з командуванням дивізії про спільну боротьбу проти радянських військ. Німецьку пропозицію було відхилено, але було досягнуто домовленості у деяких питаннях із загонами угорського корпусу. Угорці передавали полякам зброю та боєприпаси і зобов’язувалися їх не атакувати. Польська сторона, своєю чергою, також обіцяла не нападати на угорські підрозділи, більше того — інформувати їх про наближення фронту, полегшуючи тим самим угорцям відступ[661]. Не припинялися також розпочаті ще в 1943 р. бої із загонами УПА, хоча характер цих боїв тепер був іншим.

У бойовій діяльності дивізії можна виділити кілька етапів, які сильно відрізняються один від одного за своїм характером. Перший етап був пов’язаний з утворенням оперативних баз для обох аківських угруповань — ковельського і володимирського, коли вони були змушені знищити всі, що знаходилися довкола них, українські осередки і витиснути загони УПА з контрольованої поляками території. Ініціатива у наступальних діях цього разу, на відміну від подій 1943 р., належала польським загонам.

У цей же період вони вели бої з німцями. Подамо календар боїв за січень — березень 1944 р.:

— 15 січня — бій загону «Корда» з німцями й «українською» поліцією в с. Раковець;

— 17 січня — збройна сутичка з німцями загону «Пьотруся» під Устилугом;

— 19 січня — напад німців на польську базу самооборони в селі Засмики;

— 15 лютого — бої партизанських загонів «Леха» і «Пьотруся» з німцями біля с. Водзинів і с. Карчунок;

— 23 лютого — бій партизанів загону «Пьотруся» з німцями біля села Калинівка;

— 8–9 березня — бій загонів «Ястреба», «Сивого» і «Тшаска» з німцями на залізничній станції Голоби;

— 17–18 березня — роззброєння в с. Засмики німецької роти (105 осіб) та передача її радянському командуванню;

— 20 березня — захоплення партизанськими загонами «Тшаска», «Сивого», «Луни», «Хіньчі» під командуванням майора «Коваля» при підтримці радянської артилерії залізничної станції Турійськ. Перший спільний з радянськими військами бій проти німців;

— 24 березня — захоплення партизанськими загонами на чолі з «Гзимсом» залізничної станції Туропин і спроба знищення мосту через р. Турія;

— 24 березня — бій партизанських загонів угруповання «Основа» (рота «Чеха» й ескадрон кавалерії) з угорцями і німцями біля с. Капітулка за міст через р. Турія в Замостах;

— 23–24 березня — роззброєння в с. Стенжаричі німецької роти (76 осіб). Бій біля села Полом’яни. Обмін німців на польських заручників (близько 500 осіб)[662].

Загалом за січень — березень 1944 р. загонами АК на території Волині було проведено близько 10 боїв і збройних сутичок з німцями. Польські втрати під час боїв за цей період (в тому числі з українськими формуваннями) становили близько 90 осіб загиблих і близько 70 осіб поранених.

Наприкінці березня — на початку квітня 1944 р. в діяльності польської 27-ї Дивізії почався новий етап. Він тривав до 21–22 квітня 1944 р. і був пов’язаний з участю дивізії у боях радянських військ за визволення від німців Ковеля (Ковельська операція). У квітні дивізії довелося вести найтяжчі бої, оскільки їй протистояли регулярні німецькі військові з’єднання.

Перший