Читати книгу - "Темна матерія"

Вона втрачає останні крихти самовладання.

Наче крига раптом провалюється під моїми ногами.

— Про що питаєш?

— Я думаю... а ти це точно ти?

— Про що ти говориш?

— Звідки мені знати, що ти — мій Джейсон? Ти кажеш, що ти вийшов з дому на початку жовтня, і що ти не бачив мене аж до того ранку в поліцейському відділку. Але звідки мені знати, що ти — справді той чоловік, якого я кохаю?

Я опускаюсь на підлогу.

— Подивися мені в очі, Даніело.

Вона дивиться.

Крізь сльози.

— Невже ти не бачиш, що це я? Невже не віриш?

— Я весь час думаю про цей останній місяць із ним. Мене просто нудить.

— Як це було?

— Джейсоне, не муч мене. Не муч себе.

— Кожного дня, блукаючи в тому коридорі, в кубі, намагаючись знайти дорогу додому, я думав про вас обох. Я гнав від себе ці думки, але ж уяви себе на моєму місці.

Даніела розставляє коліна, я вмощуюся між ними, вона міцно притискає мене до грудей і запускає пальці в моє волосся.

— Ти справді хочеш знати? — запитує вона.

Ні.

Але я мушу.

Я кажу:

— Завжди хотітиму.

Я кладу голову їй на груди.

Відчуваю, як вони піднімаються і опускаються.

Вона веде далі:

— Чесно кажучи, спочатку було якось дуже дивно. Я тому так чітко й запам’ятала той вечір, коли ти пішов до Раяна на вечірку, бо мене вразило, як ти — він — поводився, коли повернувся додому. Спершу я подумала, що ти напився, але це було щось інше. Це було, наче... наче ти дивився на мене зовсім по-новому.

Я й досі пам’ятаю, хоч минуло вже стільки років, як ми вперше кохалися на моєму горищі. Я лежала в ліжку гола, чекаючи на тебе. А ти якийсь час стояв у ногах ліжка й дивився на мене. Мені здалося, що це вперше ти мене справді побачив. А можливо, то взагалі було вперше, що хтось на мене дивився по-справжньому. Це було щось надзвичайне.

Цей інший Джейсон дивився на мене саме так, і між нами виникла якась нова енергія. Це трохи схоже на те, як ото коли ти повертаєшся додому після вихідних, які ти провів на одній зі своїх конференцій, але набагато сильніше.

— Тобто з ним це було, наче між нами вперше?

Вона відповідає не зразу.

Якийсь час просто дихає.

Потім нарешті каже:

— Мені дуже шкода.

— Ти ні в чому не винна.

— Через пару тижнів до мене дійшло, що тут щось не те, і причина не в одній ночі, і не у вихідних. Я зрозуміла, що це в тобі щось змінилося.

— А що було не так?

— Мільйон дрібниць. Те, як ти одягався. Як ти збирався вранці. Про що говорив за вечерею.

— Як я з тобою кохався?

— Джейсоне.

— Будь ласка, не бреши мені. Я цього терпіти не можу.

— Так. Це теж було інакше.

— Краще.

— Наче це знову було вперше. Ти робив таке, чого ніколи не робив. Або давно не робив. Ніби я була чимось, чого ти не так хотів, як воно було тобі необхідне. Наче я була твоїм киснем.

— Ти хочеш цього іншого Джейсона?

— Ні. Я хочу чоловіка, з яким побудувала життя. Чоловіка, з яким я народила Чарлі. Але я мушу знати, що ти і є саме той чоловік.

Я сідаю і дивлюсь на неї в цій тісній ванній без вікон, посеред цього безміру порожнечі, яка відгонить цвіллю.

Вона дивиться на мене.

Така втомлена.

Спинаюсь на ноги, допомагаю їй встати.

Ми переходимо в спальню.

Даніела залазить у ліжко, а я вимикаю світло й умощуюсь біля неї під холодними простирадлами.

Рама скрипуча, і при найменшому поруху узголів’я грюкає в стіну, на якій тоді починають торохтіти рамами картини.

На ній спідня білизна й біла футболка, і вона пахне так, наче день не приймала душ — залишками дезодоранту з відтінком поту.

Мені це подобається.

Вона запитує в темряві:

— Що нам робити, Джейсоне?

— Я саме працюю над цим.

— Що це значить?

— Це значить: спитай