Читати книгу - "Феномен Фенікса"

І знову будемо жити на ній, адже ми вічні — чи не так?

Невмирущі через вмирущість. А поставши, запитаємо самі себе словами поета:

І. Драч.

… Отож, не кажу тобі, друже мій, «Прощай», а кажу тобі: «До зустрічі!» На оновленій Землі в оновленому Всесвіті. Через 12 — чи скільки там? — мільярдів років, що для нас, після загибелі старого Всесвіту і з’яви нового, пролетять, як одна мить, коли я, відродившись разом з людством на оновленій Землі, наче вперше писатиму цю книгу, а ти, друже мій, теж відродившись разом з людством на оновленій Землі, знову — наче вперше, — читатимеш «Феномен Фенікса» (все, все повториться!) і ми знову будемо разом. З планетою нашою, із Сонячною системою, із Всесвітом.

Із П’ятою симфонією Людвіга Бетховена, кращою і найдосконалішою з усіх його геніальних творів, що вже більше віку закликає нас: від пітьми до світла, через боротьбу — до перемоги!

Отож, до зустрічі за нового витка життя на Землі — будемо сподіватися ще кращого, інакше й бути не може. Має ж він коли-небудь настати. Якщо й не золотий вік, то хоч такий, коли людство й мати наша Земля будуть єдиними — як і належить бути дітям і матерії їхній. До зустрічі!..

Писано у місті Києві в році 2007-му від Різдва Христового.

Ось яка пригодонька лучилася не так давно з одним давнім греком на ймення Сіпрет.

Якось той добрий молодець, — а паруб’яга він хоч куди був, косовий сажень в плечах, та й на вид нічого. Хоч роду простого— простісінького і до богів йому було далеко, — так ось він одного разу прийшов до якоїсь там водойми, озерця, значить, симпатичного аби той… Освіжитися. Бо парило та пекло тоді!..

Приперся, не відаючи, що туди раніше од ного завітала з такою ж самою метою, — кажу ж вам, парило тоді та пряжило сонце! — громадянка Артеміда.

А треба вам сказати, що то була не проста жінка (хоча простих жінок взагалі не буває, всі вони — ого-го!) — а — богиня. А втім всі жінки — богині. Вона була дочкою самого Зевса, божество родючості, знатна охотниця, покровителька полювання і т. д. І т. п.

Зняла вона пеплум, верхній жіночий одяг, потім— хвиць! — коротенький, чисто символічний хітончик з тілес своїх божественних, і в чім матінка її породила — шувбость у воду!

Плещеться, плюхкається у своє задоволення, як рибка в рідній стихії.

Золота при тому. І накупавшись, виходить на берег прекрасна як… як богиня. А втім, богинею Давньої Греції, як я вже й казав, вона й була.

І стоїть, ніжачись під ласкавим сонечком, аж тут — тиць! З-за кущів, нічого не підозрюючи, той хлоп’яга Сіпрет на