Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Від ураження електричним струмом перука Шкури осмалилася. Із завитим волоссям та швами вона тепер була викапана наречена монстра, склепаного в домашніх умовах якимось шаленим науковцем. Розбишака не померла, але й повністю не отямилася. Очі її були напівзаплющені, а зіниці — різного розміру. І це вона виглядала, як той монстр.

Рокгадсоніанці пообіцяли тримати ворота в облозі.

Уперше вони замість не впускати на «Півникову ферму», не випускатимуть з неї. Це дасть хлопцям на початку фору. Кевін підхопив Шкуру навколо талії. Усі вони схопили її. Парубки добряче змерзли, тож тепер її шкіра здавалася теплою, навіть теплішою, ніж у живих. Приємно було триматися за щось тепліше. І вони побігли босоніж через ряди й ряди сухого стеблиння кукурудзи.

Розбишака ніколи більше не озивалася. Удень хлопці не залишали її саму і скрізь тягали з собою. У вітальні, де стояв телевізор, або в їдальні вона завжди була в центрі їхнього гурту. І вони переповідали історію про те, як вона запам’ятала коди дверних замків, написані на органах мертвої дівчини. І частували один одного побрехеньками про те, як Розбишака, ризикуючи скрутити собі в’язи, випнулася з вікна шостого поверху і впіймала жовту повітряну кульку. Паця Пірат докладно оповідав, який вигляд вона мала, коли стрибала з цього вікна з дівицею, перекинутою через плече. Таким чином, хлопці зробили з неї живу легенду. Сонячної днини вони брали її з собою на баскетбольний майданчик, щоб вона посиділа на осонні. Прилучали її до всього.

А ось до Кита мол. виявляли не так увагу, як зневагу: його просто не помічали. І ніхто з ним більше не заводив мову. Отже, якось після баскетболу вони повернулися до себе на шостий поверх і побачили таку ось картину: Кит мол. поставив одне ліжко на друге, а зверху прилаштував стілець. Відтак навколо труби, до якої Розбишака прив’язувала мотузку, він переметнув ремінь і застібнув його, утворивши петлю. І в цей зашморг Кит мол. просунув шию й по тому зробив крок зі стільця.

Отож, він нікуди не потрапив. Принаймні разом з тілом. А от останки небіжчика побачили-таки процесію на честь його повернення на батьківщину, мрію про яку він так сильно плекав. Процесію від центра містечка його головною вулицею. От тільки це була довга й некваплива жалобна хода. І ніхто не вітав його радісними вигуками та аплодисментами. І не було кабріолету з відкидним верхом.

Розбишака все ще залишалася з ними, от тільки колишньою Розбишакою вона більше не була. Вона упинала погляд у порожнечу, трясучись, буцімто перед цим сиділа на електричному стільці, який стратив лише її мужність. Щоб зберегти її таємницю, Кевіну доводилося супроводжувати її до ванної кімнати. Доводилося її годувати. Якщо ж навіть персонал «Півникової ферми» і виявив таємницю її ідентичності, ніяких подальших заходів щодо цього вони не вживали. Може, хтось іще сплачує за неї рахунки. А може, вони боялися розслідування і розголосу.

Нову втечу невільники з шостого поверху готували без особливого завзяття. Хоча Джаспер і вирізав з бруска мила пістолет і пофарбував його ваксою у чорний колір, а Квасоля о нічній порі сидів біля вікна, чатуючи на другу повітряну кульку. Поклавши руку на серце, анікому з них не свербіло знову опинитися назовні.

Кевін більше не бачив у цьому сенсу. Кому охота повертатися в світ настільки зіпсутий? Кому кортить величань від людців до того ницих? Він міг би повернутися героєм, але хто хоче бути королем серед мудаків? Жоден із хлопців не поривався правити живим доказом того, що ця липова система працює. Якби вони повернулися назовні зараз, то їхній природний потяг до дівчат вигородив би тих, ким вони виросли нехтувати. І тоді Командор стане героєм. Натомість тут, в ізоляції їм було приємно усвідомлювати, що батьки викидають гроші на вітер. Їхні родини та громади підуть по світу з торбою, сплачуючи рахунки за їхнє утримання. Їхнє покоління буде поколінням страйкарів.

Кевін усвідомлював, що решту життя йому випаде тягти ярмо: ішачити не покладаючи рук і крутитися наче та муха в окропі, увесь час — в мотні й бігавні. Та поки він міг би розслабитися. Бути тут під замком — не так вже й кепсько. А от необхідності сидіти за кермом «порша» й ганяти зі швидкістю двісті миль на годину він не відчував. Було класно просто сидіти склавши руки.

У ці дні Розбишака здавалася так само неживою, як Шкура, через те Кевін вирішив узяти її під свою опіку. Тому він одягав і водив Розбишаку на заняття. А пнучись підкувати її у фізиці, Кевін опанував цю дисципліну й сам. Що ж стосується календаря, то на календар Кевін майже не поглядав, до того він був задоволений. Щасливим байдуже на час, і він його не квапив, як і не прагнув опинитися деінде в іншому місці. Його життя вже не було більше гонитвою в прийдешнє.

І щось підказувало Кевіну, що це — гарна життєва школа. Так він готувався до того, щоб бути батьком. Таким чином потроху складалося в голові уявлення про те, як саме живуть довго та щасливо.

Зараз повз нього не пройшла іронія ситуації. Батьки запроторили його сюди задля спасіння його ж душі. А він, позбавлений свободи, знайшов тут порятунок. Життя, саме по собі, виявляється, доволі непогана штука. І нема йому чого видавати з себе карикатурного «голубця».

Тут, на шостому поверсі шпиталю, що панує над безкраїми кукурудзяними ланами, у нього потихеньку з’являлося відчуття, що він не під замком, а наче в монастирі. Мало не