Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На Словунському березі теж було людно, хоч у лавах не було такого порядку, туди-сюди носилися десятники і сотники, тисяцькі тривожно і голосно сперечалися між собою. Люди боязко позирали на протилежний бік річки. На невеликих дерев’яних баштах дозорці виглядали ворога. Окремою купкою стояли зодягнені у біле відьмаки.
Перші підуть відьмаки. Вони зруйнують ворожий захист. За ними піхота…
— До бою, мої воїни! До бою! Вперед! — крикнув Ворон.
Переправа почалася.
18— Куди це ви?! — гримнув Добровін до чаклунів. — Ходіть-но сюди!
Їхні ноги самі повернули назад. Поки ті йшли, Добровін звернувся до відьми:
— Книга?
— В мене. Але Золота у них.
— Так, так, так… — задумався відьмак. — Самі вони мені нічого не скажуть…
Він витягнув уперед руку і зашепотів:
Як пальці мої підкоряються мені, Так і ви моєї влади позбутись не можете! Як руки і ноги — слуги мої, Так і ви — мої вірні раби! Ви правду скажіть, і себе відпустіть, А кривду хто скаже — навіки у землю поляже!Чаклунів затрясло і кинуло на землю. Вони забилися в корчах, захрипіли.
— Що з ними? — підступив Боримисл.
— Ахруман не дурний. Він закляв їх. І зараз ми дізнаємося, чиє закляття сильніше… Кажіть! Де Золота?
— Він… Ми не зна… — хрипнув один.
— Ми… Він там… — шепотів крізь зуби другий.
— Жертва… Жертовний камінь… — харчав собакоголовий. — Відпусти…
— Кажи до кінця! — гримнув Добровін, схилившись над песиголовцем.
— Ми… мали його… принести у жертву… Спалити… Щоб відкрити прохід… Треба Книга… Відпусти!
— Навіщо Книга?
— Вона треба нам… для обряду… Щоб відкрити шлях назад… Відкрити йому шлях…
Песиголовець востаннє захрипів, закашлявся… і спустив дух. Двоє інших відьмаків вмерли, так нічого і не сказавши.
— Воронове закляття перемогло, — сказав Добровін. — Йдемо рятувати Золоту!
Вони попрямували до земляного валу.
— Де це ми? Все ще у Богумирі? — спитала Рутенія.
— Так. У Городищі Старого Бога, такому ж, як і в Словунії, — сказав Добровін.
— Як ти нас знайшов? — спитала Рутенія.
— По Вихору! Я зрозумів: якщо вже ти закрутила Вихор, справа кепська…
— А Ворон… Він же теж мене може відчути!
— Я знайшов, чим його зайняти, тож йому не до тебе.
Вони підійшли до земляного валу впритул, обігнули його з півночі й побачили вхід. Його ніхто не охороняв. Добровін увійшов перший, за ним злидень, потім чугайстер з Боримислом і нарешті Рутенія.
За земляним валом височів заборол із круглих, гарно припасованих одна до одної колод. Прохід у стіні теж був вільний. Коли увійшли, Рутенія зрозуміла, що вони у велетенському требищі, критому соломою. Требищі, повному озброєних воїнів. Які без вагань кинулися на них. Втретє за день. Битися не довелося. Добровін провів рукою круг себе — й нападників розкидало урізнобіч. Вони підвелися й спробували знову — з тим самим наслідком. Цього разу встали не всі.
— Втретє не встане ніхто, — прошепотів Добровін.
Його почули, але кинулися знову.
Не встав ніхто.
— Тут споживають їжу разом з богами, чинять треби, тризни, дивляться в майбутнє… А вони влаштували військовий табір… — сумно сказав Добровін, озираючи гори трупів. — За требищем — ще один земляний вал. На ньому мають горіти священні багаття. Хоча сумніваюся, що хтось про це дбав…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рутенія. Повернення відьми», після закриття браузера.
