Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тоді перекажіть панові Кастеллу, що його дочка тут! — звернувся провідник, і відразу з борту кинули канат. Шлюпку міцно прив’язали до трапа.
Бетті, яка була найближче до трапа, ступила на нього. Втім, провідник випередив її, швидко побіг дерев’яними сходами.
Сильна і спритна Бетті попрямувала за ним. Потім почала підніматися Маргарет. Коли Бетті опинилася на палубі, їй видалось, що вона чує іспанську мову, і вона зрозуміла одну фразу: “Дурню! Навіщо ти привіз обох?”, але відповіді вона не розчула. Вона обернулася, подала Маргарет руку, і вони разом пішли до щогли.
— Проведіть мене до мого батька, — промовила Маргарет.
Одразу озвався провідник:
— Авжеж, авжеж, пані, от сюди. Тільки йдіть одна: поява вас обох може розхвилювати його.
— Ні, відповіла Маргарет, — моя кузина піде зі мною. — І вона міцно схопила Бетті за руку.
Знизавши плечима, матрос повів їх уперед. Маргарет устигла помітити, що одні матроси ставили вітрила, інші, наспівуючи якусь дивну, дику пісню, почали крутити щось схоже на коловорот. Але в цей час вони дійшли до каюти. Двері за ними зачинилися. За столом сидів чоловік, над його головою висіла лампа. Коли вони з’явилися, чоловік підвівся, повернувсь до них і вклонився — це був д’Агвілар.
Бетті зупинилася, немов укопана, вона чекала зустрічі з ним, але не тут і не за таких обставин. Побачивши д’Агвілара, її дурненьке серденько так закалатало, що, здавалося, вона зараз задихнеться від хвилювання. Вона тільки непевно здогадувалася, що сталася якась помилка, і думала, як він тепер пояснить усе Маргарет, аби вона поїхала й залишила їх — Бетті та д’Агвілара — вдвох. Бетті дуже швидко оглянула каюту, щоб з’ясувати, де їх чекає священик. Помітивши позаду двері, вона вирішила, що, звичайно, він ховається там.
Маргарет, побачивши д’Агвілара, придушено зойкнула, але вже наступної миті, як хоробра жінка — одна з тих натур, які стають міцніші перед лицем випробувань, — вона випросталась і запитала низьким, гнівним голосом:
— Що ви тут робите? Де мій батько?
— Сеньйоро, — покірно відповів він, — ви перебуваєте на борту моєї каравели “Сан-Антоніо”, а щодо вашого батька, то він або на своєму кораблі “Маргарет”, чи, що найімовірніше, дома в Холборні.
По цих словах Маргарет одсахнулася назад.
— Не дорікайте мені, поквапливо продовжував д’Агвілар, — я скажу вам усю правду. По-перше, не хвилюйтесь за свого батька: з ним ніякого лиха не сталося, він цілий і неушкоджений. Вибачайте мені за заподіяне хвилювання, в мене не було Іншого шляху. Ця історія — всього-на-всього пастка, одна із хитрощів, до яких вдається кохання… — Він замовк, вражений виразом обличчя Маргарет.
— Пастка! Хитрощі! — ледь чутно прошепотіла вона; в її очах спалахували блискавиці. — Ну, я поквитаюся за ваші хитрощі!
Д’Агвілар помітив, що Маргарет вихопила кинджал, схований у неї на грудях, і ладна була кинутися на нього. Він не міг зрушити з місця: ці страшні очі загіпнотизували його. Ще мить — і сталеве жало пронизало б серце, та Бетті з криком кинулась до Маргарет і обхопила її своїми міцними руками.
— Послухай, ти не зрозуміла його. Це він домагається мене, а не тебе. Він кохає мене, а я кохаю його і згодна за нього вийти заміж. Ти поїдеш назад додому.
— Відпусти мене, — вимовила Маргарет таким тоном, що руки Бетті самі опустилися. Маргарет залишилася стояти, стискуючи в руці кинджал. — А тепер, — звернулася вона до д’Агвілара, — кажіть правду, та швидше. Що означають ці слова?
— Їй краще знати, — знітився д’Агвілар. — їй подобається рядитись у цю павутину марнославства.
— Яку ви, можливо, самі сплели. Кажи, Бетті!
— Він залицявся до мене, — схлипнула Бетті, і я закохалася в нього. Він обіцяв одружитися зі мною. Тільки сьогодні він надіслав мені листа. Ось він.
— Читай! — сказала Маргарет.
Бетті послухалась.
— Отже, це ти зрадила мене, — промовила Маргарет, — ти, моя кузина, якій я дала притулок і яку так любила.
— Ні! — закричала Бетті. — Я не думала зраджувати тебе, я б швидше померла! Я справді повірила, що з твоїм батьком нещастя і що, поки ти будеш з ним, цей чоловік зуміє мене викрасти.
— А що ви на це скажете? — звернулася Маргарет до д’Агвілара крижаним голосом. — Ви пропонували і мені і їй своє кохання, а заманили нас сюди обох. Що ви можете сказати?
— Лише те, — відповів д’Агвілар, намагаючись триматись мужньо, — що ця жінка нерозумна, я грав на її марнославстві задля того, аби бути поруч з вами.
— Ти чуєш, Бетті, ти чуєш? — вигукнула Маргарет, зайшовшись страшним сміхом.
Але Бетті лише стогнала…
— Я кохаю вас і тільки вас одну, — продовжував д’Агвілар. — Вашу кузину я відправлю на берег. Я вчинив цей гріх, бо не міг перебороти себе. Думка, що ви завтра станете дружиною іншого, доводила мене до божевілля, і я пішов на все, аби вирвати вас з його обіймів. Хіба я не заприсягнув вам, — додав він, намагаючись перейти на свою вишукану манеру, — що ваш образ супроводжуватиме мене в Іспанію, куди ми й пливемо зараз?
Якраз коли він мовив ці слова, корабель трохи нахилився під вітром. Маргарет нічого не відповіла. Вона грала маленьким кинджалом і стежила за д’Агвіларом. Очі її блищали, немов криця.
— Убийте мене, якщо хочете, — знову промовив д’Агвілар, і в його голосі забриніли любов та сором. — Тоді я позбудуся страждань.
Од цих слів Маргарет немовби проснулася. Тепер вона заговорила з ним зовсім іншим голосом — розміреним, крижаним.
— Ні, сказала вона, — я не оскверню своїх рук вашою кров’ю. Навіщо мені віднімати в бога його помсту? Але якщо ви спробуєте доторкнутися до мене чи розлучити мене з цією бідною жінкою, яку ви ошукали, тоді я вб’ю, але не вас, а себе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.