Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет 📚 - Українською

Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 176
Перейти на сторінку:
посланця та жахливу звістку. Про лист не обмовилася жодним словом. Маргарет од хвилювання пополотніла, проте, оволодівши собою, проказала:

— Я піду поговорю з ним.

Вони разом спустилися сходами.

Матрос повторив Маргарет усю історію. Він розповів їй, як сталося нещастя — за його свідченням, це сталося на його очах, — і описав, які ушкодження дістав її батько. При цьому він додав, що, хоча лікар і стверджує, що небезпека життю не загрожує, однак пан Кастелл думає інакше і весь час просить, аби до нього негайно привели дочку.

Незважаючи на все, Маргарет сумнівалася й зволікала — вона боялася сама не розуміючи чого.

— Пітер буде тут щонайбільше через дві години, — звернулася вона до Бетті. — Може, краще дочекатися його?

— О Маргарет, а що, коли тим часом твій батько помре? Напевне, він краще знає, що з ним, аніж той коновал, якого до нього викликали. Адже тоді ти втратиш спокій на все життя! Звичайно, тобі треба їхати. Або, в крайньому разі, поїду я сама.

Маргарет усе ще сумнівалася, поки не втрутився матрос:

— Міледі, якщо ви поїдете, то я можу провести вас до того місця, де на вас чекає шлюпка, щоб переправити через річку. Якщо ж ні, я повинен вас залишити — судно відійде зі сходом місяця, вони чекають тільки вашого приїзду, щоб перенести хазяїна, вашого батька, на берег. Вони гадають, що краще це зробити при вас. Якщо ж ви не приїдете, вони це зроблять самі якнайобережніше. Там ви завтра й знайдете пана Кастелла, живого чи мертвого. — Сказавши це, матрос узяв свою шапку з наміром іти.

— Я поїду з вами! — вигукнула Маргарет. — Ти маєш рацію, Бетті. Накажи осідлати двох коней, мого та грума. Та нехай на його коня знайдуть інше сідло, зручне для тебе. Поїдемо разом. У матроса, мабуть, кінь є.

Матрос ствердно кивнув головою і пішов слідом за Бетті на конюшню. Маргарет схопила перо й почала поспіхом писати Пітерові записку. Вона повідомляла йому про нещастя, що спіткало їх, та благала негайно їхати слідом за нею. “Я змушена їхати, — дописала вона, — одна, з Бетті й незнайомим чоловіком. Але я повинна це зробити, бо моє серце розривається від страху за батька. Коханий, швидше їдь за мною”.

Маргарет передала записку слузі, який провів матроса, і наказала вручити цього листа містерові Пітеру Бруму терміново, як тільки він з’явиться. Слуга заприсягнувся, що зробить це.

Затим Маргарет дістала для себе та для Бетті прості чорні плащі з каптурами, під якими мали ховатися їхні обличчя, І незабаром вони вже були на конях.

— Стій! — вигукнула Маргарет, звертаючись до матроса, коли вони вже налаштувалися їхати. — Чому батько не послав замість тебе когось із своїх слуг і чому він не написав мені?

Матрос щиро здивувався:

— Його слуги доглядають за ним, і він наказав їхати мені, бо я знаю дорогу, в мене на березі гарний кінь, на якому я, як правило, їжджу з дорученнями в Лондон. А щодо листа, то лікар почав писати, але він робив це так повільно, що пан Кастелл наказав мені негайно їхати. Схоже, — додав він з деяким роздратуванням, звертаючись до Бетті, що пані Маргарет не довіряє мені. Якщо так, то нехай вона собі шукає іншого провідника або залишається вдома. Мені все одно. Я виконав те, що мені наказано.

Цими словами спритник розвіяв страхи Маргарет, але Бетті, пам’ятаючи про лист д’Агвілара, була все-таки збентежена. Вся ця історія мала дещо дивний вигляд, але нерозумна й марнолюбна дівчина запевняла себе, що коли тут щось і підстроєне, то лише для того, аби допомогти їй. Адже її саму не відпустили б. Бетті, правду кажучи, збожеволіла й не дуже замислювалася над тим, що чинить. На її виправдання треба лише сказати, їй і на думку не спадало, що її кузині Маргарет може загрожувати якась неприємність або що вся ця історія з Кастеллом та його пораненням — брехня.

Незабаром вони вже були за межами Лондона й швидко їхали вздовж північного берега річки. їхній провідник пояснив, що судно стоїть не біля самого берега і що човен чекає на них у Тільбюрі. Туди було більш як двадцять миль, і як вони не поспішали, ніч настала раніше, ніж вони прибули на місце. Врешті-решт, коли вони були геть вимучені важкою дорогою, матрос зупинився біля берега й оголосив, що вони вже приїхали. Неподалік виднілася маленька пристань, але довкола не було жодного будинку. Спішившись, матрос передав повіддя свого коня груму, спустився до пристані й голосно запитав, чи тут шлюпка з “Маргарет”. Чийсь голос відповів: “Так”. Потім він якусь хвильку погомонів з людьми в шлюпці — про що, Маргарет та Бетті не чули — і прибіг назад. Матрос запропонував їм спішитися й повідомив, що вони дуже добре зробили, приїхавши, бо панові Кастеллу погіршало і він весь час кличе дочку.

Матрос наказав груму відвести коней на заїжджий двір і дочекатися там їхнього повернення чи нових розпоряджень. Матрос запропонував Бетті поїхати з грумом, оскільки в шлюпці не було місця. Бетті ладна була погодитись, гадаючи, що це частина плану її викрадення, але Маргарет заявила, що, коли Бетті не буде разом з нею, вона не ступить і кроку. Трохи побурчавши, матрос повів їх якимись дерев’яними сходинками до шлюпки, обриси якої ледве виднілися в темряві.

Як тільки Маргарет та Бетті всілися поряд на кормі, шлюпка відштовхнулася від берега й понеслась уперед, у пітьму. Один з матросів засвітив ліхтар і прилаштував його попереду. Десь далеко, немовби у відповідь на цей сигнал, теж спалахнув вогник, і шлюпку спрямували на нього. Тепер Маргарет наважилася запитати у веслярів про стан свого батька, але матрос, їхній провідник, попросив її не відволікати тих розмовами, бо течія тут швидка і шлюпка може перекинутися. Маргарет мучили сумніви і страх. Вона замовкла, стежачи за вогником, який дедалі наближався, поки нарешті не опинився над їхніми головами.

— Це “Маргарет”? — гукнув провідник, і знову чийсь голос відповів ствердно.

1 ... 110 111 112 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"