Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі"

Перше, що роблю по заселенню до готелю, це прийнявши душ і переодягнувшись, лягаю спати. 

У сумці, що зібрав для мене Нат, було достатньо грошей, щоб влаштувати собі розкішне та заможне існування. Але я чітко усвідомлювала, що якщо я хочу залишатися непоміченою мені треба бути максимально обережною, і з усіх сил намагатися не привертати зайвої уваги до своєї персони.

Відмінно відіспавшись і злегка перекусивши, ввечері вирушаю в дорогу. Чітко дотримуючись вказівок Ната, тільки вночі й лише автостопом. Звичайно, у мене вистачило б грошей взяти машину на прокат, але на жаль керувати машиною я не вміла, а громадським транспортом було небезпечно. 

Якби все було так просто, я б у першому ж великому місті сіла на перший – ліпший рейс щоб опинитися якомога далі від цієї країни.  Але я розуміла що мені потрібно максимально виграти час, щоб мої дії було, якомога складніше вирахувати. 

Бо я не те щоб здогадувалася про можливості та зв'язки пана Корецького, я була впевнена, що в нього все і скрізь схоплено. А найголовніше я була впевнена що він шукатиме мене. І переверне все догори дном, землю перекопає, але постарається знайти. 

Де це бачено, щоб ручна лялька сама від господаря йшла, без його на це дозволу. Він хотів зламати мене, зробити безвольною рабинею, але я переграла його. Тепер потрібно постаратися, щоб він мене  не відшукав. 

Зараз, у мене як ніколи відкрилося друге дихання і ввімкнувся на повну інстинкт самозбереження. Я до одуру боялася потрапити Стасу в лапи, адже тепер я розуміла, що знову жити в його золотій клітці, я просто фізично не зможу. Бо все це було не насправді омана, в яку я, дівчинка що не мала у своєму житті нічого задарма, включно з добрими відносинами до мене, з легкістю потрапила. Тому я не вірю що він був зі мною щирий. І краще я зараз все обірву цією втечею, ніж буду вбиватися коли він награвшись викине мене на вулицю наче сміття. Цього б я точно не пережила.

***

Вже місяць я перебуваю в дорозі. Відмінно слідуючи установам що мені дав Нат, щоразу зупиняючись у найдешевшій та непримітній придорожній забігайлівці або низькосортному готелі. При цьому якнайретельніше замітаю сліди. Часто мені доводилося оселятися під чужим прізвищем, звісно через це доводилося платити набагато більше за номер ніж належить. Але це було варте того, бо мене досі ніхто не виявив. І я сподівалася, що так буде й на далі.

Чим ближче я була до заповітної мети, щоб злиняти із цієї країни, тим більше відчувала незрозумілу, колючу тривогу. Мені навіть почало здаватися, що за мною хтось стежить. І кілька разів, від страху, поривалася набрати тому Максу затерши до дірок візитівку, але щоразу вчасно себе зупиняла. 

Ні, мені не варто так безглуздо довіряти першому ліпшому знайомому. По-перше, я мало що про нього знала, і навіть якщо він щиро хотів мені допомогти, де гарантія того, що я не вляпаюся в чергову історію. Бо судячи з останніх подій що відбулися у моєму житті, у мене до цього хист. 

Але чомусь більше ніж бути поверненою до золотої клітки Корецького, я почала боятися потрапити до рук Ємельянова. Так, поки я жила у Стаса за сорочкою, я навіть і думати про нього забула, а ось тепер чомусь знала. І зрозуміла що рятувати мене в цей раз буде нікому. Мабуть, це все появи гормонів через вагітність, та моє вміння накручувати саму себе. 

Але з усіх цих думок, і здавалося безвиході тішило лише одне. Залишилось ще трохи й скоро я зможу звалити звідси. І тоді мене вже точно не зможе дістати ні Ємельянов, зі своєю зграєю диких псів, ні сам диявол у вигляді пана Корецького.

Ні, звісно це не означало, що мені було так легко забути Стаса, та ті почуття що він в мені викликав. Будь-які думки про Корецького миттєво обпалювали кров розпеченою лавою. Його зрада навіть якщо вона була не фізичною, та образа на нього, попри пройдений час, досі спалювала мою душу. Майже розривала на частини змучене серце. Стискаючи мою свідомість, до стану маленької піщинки, що заблукала, у величезному космосі. Я знову зовсім одна, і нікому не потрібна.

І незважаючи ні на що мені було погано без нього, неймовірно самотньо і холодно. 

Щоразу, коли я про нього згадувала, мене ніби ламало і вивертало навиворіт як досвідченого наркомана, який прагне чергової дози отрути, що вбиває тіло і роз'їдає душу, але такої жаданої. Що обіцяла, нехай тимчасове та полегшення, та уявну ейфорію. Моє тіло жадало його грубих дотиків, жадібних поцілунків, пекельного погляду, його тепла. 

Коли я вирішила піти від нього я думала що мені стане легше, але все відбулося навпаки. 

Тому я всіма можливими та неможливими способами, боролася з цим відчуттям туги за коханим. Марно намагаючись переконати себе, що він мені не потрібен і що коли вирішила втекти від нього, я вчинила правильно. 

Тому єдине, що мені залишалося від холодного і неприступного темного диявола, це маленька піщинка життя, що тільки-но зародилася. Дитина яку я вирішила собі залишити. Ця маленька іскорка слабеньким полум'ям горіла всередині мене, зігріваючи, коли мені було особливо важко.

З цими думками поклавши долоню на ще зовсім плаский живіт, та погладжуючи його я зручно вмощуюся на м'якій перині невеличкої тахти, тризіркового готельного номера. 

– Завтра все закінчиться, мій маленький і першим же рейсом ми із тобою рвонемо до Бразилії. - проговорюю я вголос, звертаючись до свого ще не народженого малюка. – Не знаю чому туди, але я давно мріяла побувати у Південній Америці. Тож сьогодні ми з тобою влаштуємо собі невеличке свято, а завтра з ранку до нового життя.

Думаю я вже достатньо довго поводилася обережно, тому вперше за довгий час я вирішила трохи розслабитися, і дозволила собі залишитися на ніч у готелі. Та замовивши щільну вечерю міцно заснула до самого ранку.

Зранку мене розбудив наполегливий стукіт у двері.

– Хто там? - питаю хрипким від сну голосом.

– Обслуга номерів, – чемно відповідають з-за дверей.

Ще бувши в сонному стані, зовсім бездумно попленталася відкривати. Але як тільки замок клацнув, двері з гуркотом відкрилися і я із застиглим у горлі криком, ошелешено осідаю на підлогу. У дверях стояв в оточенні своєї свари, бридкий покидьок Ємельянов.