Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

Індія різко смикнула донизу останню штору й поспішила до спальні, а Скарлет метнулася за нею, відчуваючи, як їй стискається горло. Рет своєю широкоплечою постаттю заступав пройму дверей, але Скарлет, зазирнувши з-поза нього, побачила, що Ешлі, мертвотно блідий і нерухомий, лежить на ліжку. Мелані — на диво швидко й вправно як на людину, тільки-но ще непритомну,— розрізала вишивальними ножичками його закривавлену сорочку. Арчі в одній руці тримав низько над ліжком лампу, а скарлюченим пальцем другої мацав пульс Ешлі.

— Він помер? — скрикнули в один голос Індія і Скарлет.

— Ні, тільки зімлів через втрату крові. Йому пробито плече,— сказав Рет.

— І чого ви, дурню, притягли його сюди? — скрикнула Індія.— Пустіть мене до нього! Пустіть! Навіщо ви притягли його сюди — щоб він опинився в тюрмі?

— Він занадто ослаб і не міг їхати. І більш нікуди я не міг завести його, міс Вілкс. А крім того... чи вам би хотілося, щоб він став вигнанцем, як Тоні Фонтейн? Чи вам би хотілося, щоб кільканадцять ваших сусідів до кінця свого віку жили в Техасі під прибраними іменами? А так є ще надія врятувати їх усіх, якщо Краля...

— Пустіть мене!

— Ні, міс Вілкс. Я маю для вас інше завдання. Ви повинні знайти лікаря... Ні, не доктора Міда. Він теж у це вплутаний і, можливо, саме що хвилину складає пояснення перед янкі. Знайдіть когось іншого. Ви не боїтеся сама йти серед ночі?

— Ні,— відповіла Індія, зблиснувши блідавими очима.— Я не боюся.— Вона зняла з гачка плащ Мелані з каптуром.— Я піду до старого доктора Діна.— Голос її звучав уже не так гарячково; зробивши над собою зусилля, вона промовила стриманішим голосом: — Я перепрошую, що обізвала вас вивідачем і дурнем. Я ж нічого не знала. Я глибоко вдячна вам за те, що ви зробили для Ешлі... хоч я все одно зневажаю вас.

— Я ціную вашу щирість — і дякую за неї.— Рет уклонився і в кутиках його уст з’явився трохи іронічний усміх.— А тепер швидше йдіть, і задвірками, а коли вертатиметесь і побачите біля будинку солдатів, то не входьте.

Індія ще раз стривожено глянула на Ешлі і, накинувши плаща, легенько пробігла коридором до кухонних дверей і безшелесно пірнула в ніч.

Скарлет, напружуючи погляд з-поза Ретового плеча, раптом з полегкістю на серці побачила, що Ешлі розплющив очі. Мелані схопила з вішака над умивальником згорнутий у кілька разів рушник і приклала до рани на плечі, а Ешлі ледь-ледь усміхнувся, щоб підбадьорити її. Скарлет почула на собі гострий проникливий погляд Рета і зрозуміла, що на обличчі у неї видно всі її переживання, але їй до цього було зараз байдужісінько. Ешлі спливає кров’ю, можливо, помирає, а це ж через неї, закоханої в нього, його поранено в плече. Їй хотілося підбігти до ліжка, впасти навколішки, пригорнути Ешлі до себе, та ноги її так тремтіли, що несила було й порогу переступити. Приклавши долоню до рота, вона тільки стояла й дивилась, як Мелані взяла іншого рушника, пригасла йому до плеча, мовби хотіла вдавити кров назад у тіло. Але рушник ту ж мить зачервонився.

І як може людина так спливати кров’ю і лишатися живою? Проте, дякувати Богові, у нього нема на устах кривавої піни — ох, ці червоні пухирці, провісники смерті: Скарлет стільки їх надивилася в той жахливий день після битви над Персиковим струмком, коли поранені помирали на моріжку тітоньки Туп з кривавою піною на устах.

— Заспокойтеся,— мовив Рет з виразно глузливою ноткою в твердому голосі.— Він не помре. Візьміть краще лампу й посвітіть місіс Вілкс. Я маю дати Арчі одне доручення.

Арчі зиркнув з-над лампи на Рета.

— Ви мені не укажчик, що робити! — кинув він і перемістив тютюнову жуйку за другу щоку.

— Ви зробите те, що він вам скаже,— суворим тоном озвалась Мелані.— І не барячись. Зробите все, що скаже капітан Батлер. Скарлет, візьми лампу.

Скарлет підійшла ближче і взяла обіруч лампу, щоб не випустити. Очі Ешлі знову були заплющені. Голі його груди повільно підіймались і швидко опадали, а проміж тонкими тремтячими пальцями Мелані проступала червона рідина. Скарлет мов крізь туман чула, як Арчі прошкультигав через кімнату до Рета і як той квапливо до нього заговорив. Уся її увага зосереджена була на Ешлі, тож із перших сказаних стиха Ретових слів вона розібрала тільки дещо:

— Візьми мого коня... припнутий біля будинку... жени як вітер...

Арчі щось запитально буркнув, і Скарлет розчула відповідь Рета:

— Колишня Саллівенова плантація. Балахони запхано в найбільшому димарі. Спали їх.

— Умгу,— притакнув Арчі.

— І там ще двоє... у погребі. Перекинеш їх через коня, як уже зможеш, і одвезеш на пустище за домом Кралі... між її закладом та колією. Будь обережний. Якщо потрапиш кому на очі, тебе повісять, а заодно й усіх нас. Залишиш їх на тому пустирі й поряд покладеш пістолети... тобто вкладеш їм у руки. Ось оці мої... бери.

Оглянувшись, Скарлет побачила, як Рет сягнув рукою під полу сурдута й видобув два пістолети; Арчі їх узяв і застромив собі за пояс.

— Пальнеш з кожного по разу. Щоб виглядало так, буцім вони перестріляли один одного, ясно?

Арчі кивнув, немовби й справді зрозумів геть усе до слова, і проблиск мимовільної поваги промайнув у його холодному погляді. Скарлет, однак, губилася в здогадах. Останні півгодини були такі кошмарні, що їй здавалося, ніби вже ніщо й ніколи не стане до кінця ясним і простим. Проте Рет наче цілком орієнтувався в усій цій плутанині, і це бодай трохи втішало.

Арчі вже обернувсь іти, але враз крутнувся назад і запитливо втупив у Рета єдине своє око.

— Його?

— Так.

Арчі знову щось буркнув і сплюнув на підлогу.

— Дорогувато,— мовив він і пошкутильгав через коридор до кухонних дверей.

Ці останні слова, якими пошепки перекинулись Арчі й Рет, зродили нові підозри й страхи у грудях Скарлет, і на неї війнуло холодом. І коли цей холод вихопився назовні, вона скрикнула:

— А де Френк?

Рет від дверей швидко перейшов до ліжка, плечисте його тіло пересувалося по-котячому легко й нечутно.

— На все свій час,— сказав він з легким усміхом.— Не нахиляйте так лампу, Скарлет. Ви ж не хочете спалити містера Вілкса.