Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Таким чином, характерною рисою державного устрою Боспору у перші століття нашої ери був розгалужений бюрократичний апарат. За приблизними підрахунками, у III ст. кількість царських магістратів складала не менше 150, а разом з їхніми сім'ями та слугами ця цифра сягала 1000. Таким чином, серед населення столиці кожен десятий або кожен сьомий житель був зайнятий у державній службі або при дворі[969]. Для утримання такої кількості урядовців і членів їхніх сімей потрібні були значні кошти. Цар, мабуть, одержував їх не лише шляхом збирання податків і фороса із залежного населення, що обробляло царські землі, й підкорених варварських племен, а й з вільного населення держави. Все це наклало своєрідний відбиток на життя боспорян і було характерною особливістю соціально-політичної структури Боспору.

Етнічний склад населення Боспорського царства у перші століття нової ери не був чимось сталим і однорідним. Поряд з територіальною етнографічною групою греків-боспорян, яка утворилася внаслідок повної асиміляції греками прийшлого варварського населення, на території Боспору мешкали вихідці з Малої Азії, Фракії та інших провінцій Римської імперії. Грецьке населення — боспоряни, які були локальним варіантом загальногрецької народності, у І ст. до н. е. — II ст. складало переважну більшість як у боспорських містах, так і в сільських поселеннях. У цей час не простежується значного притоку на Боспор сарматського населення. Він став істотним лише у II—III ст. і пов'язаний передусім з появою на кордонах Боспорської держави аланів. Процес інфільтрації сарматського населення добре ілюструється не тільки поховальним обрядом, а й просопографією Боспору, де при значній кількості грецьких з часом зростає відсоток варварських імен. Однак в цілому слід відзначити, що боспоряни, зазнавши протягом І ст. до н. е. — І ст. іранського впливу, все-таки зберегли еллінське ядро своєї культури та ідеології. Не став вирішальним і вплив варварського населення. Боспорська культура у цей час являла собою варіант античної, елліністично-римської провінційної культури, і немає жодних підстав називати її греко-варварською[970].

Глава 2

Херсонес Таврійський у другій половині І ст. до н. е. — третій чверті III ст.

Як уже зазначалося, після загибелі Мітридата VI Євпатора на боспорському престолі з волі Риму царював його син Фарнак (63—47 рр. до н. е.). Під верховною владою Фарнака залишився і Херсонес, про що свідчить один з випусків місцевих монет із зображенням його голови[971], а також брак будь-яких декретів першої половини І ст. до н. е., прийнятих від імені херсонеських магістратів[972].

Проте не пізніше 46 р. до н. е. херсонеська громада направила до Риму посольство на чолі з Г. Юлієм Сатиром [IOSPE, І2, 691]. Як наслідок, місту було надано права елевтерії, що й ознаменувало його звільнення від боспорської залежності[973]. Цю подію слід розглядати у тісному зв'язку з політикою Цезаря щодо грецьких міст Сходу, яку було спрямовано на підрив помпейської опозиції[974]. У Херсонесі надання елевтерії було ознаменовано карбуванням спеціальних серій оболів з відповідною легендою[975].

Вважається, що так звана перша елевтерія була втрачена містом одразу по смерті Цезаря, близько 42 р. до н. е., коли Антоній відібрав у деяких грецьких міст на Сході права, даровані Цезарем. Однак зараз про це впевнено говорити не можна. Висновок щодо залежності Херсонеса від Боспору наприкінці 40-х — на початку 30-х років І ст. до н. е. базується на побічних даних і тому він може розглядатися лише як гіпотеза, а не історичний факт[976]. Це в свою чергу дає змогу дещо інакше розглядати історію херсонесько-боспорських і херсонесько-римських відносин після 46 р. до н. е.

Проте невдовзі, в період правління Асандра, було здійснено нову спробу захопити Херсонес і знову підпорядкувати його боспорським царям. Цю спробу робив не сам цар, а його син, якому Боспор надав допомогу. Проте дії сина Асандра були невдалими і Херсонес зберіг свою незалежність[977]. Спроба захопити Херсонес могла мати місце десь між смертю Цезаря (44 р. до н. е.) і битвою при Акції (31 р. до н. е.)[978], після якої Август почав серйозно займатися справами грецьких міст на Сході[979].

У зв'язку зі спробою сина Асандра підкорити Херсонес особливо цікавим є декрет останньої третини І ст. до н. е. на честь невідомого громадянина. Зі змісту декрету можна зробити висновок, що загроза місту спонукала херсонеську громаду звернутися за допомогою до Августа [IOSPE, I2, 35 5)[980]. За складних обставин того часу тільки римський імператор був реальною політичною силою, яка могла виступити арбітром у взаємовідносинах Херсонеса й Боспору.

Цілком імовірно, що в результаті посольства до Августа, про яке йдеться у згаданому декреті, незалежність Херсонеса від Боспору було підтверджено. Римським імператором було визначено ту правову основу, на якій у подальшому мали будуватися взаємовідносини згаданих державних утворень. Все це добре узгоджується з основним напрямом політики Августа щодо грецьких міст східної частини імперії після битви при Акції.

Деякі заходи Августа щодо Херсонеса, а також невдача сина Асандра стали тим поворотним пунктом в історії Херсонеса, який було ознаменовано запровадженням у місті 25/24 р. до н. е. нового літочислення[981].

Рис. 74. Загальний вигляд розкопок цитаделі Херсонеса.

Однак Херсонес не отримав «свободи» у повному обсязі, а його відносини з Римом, мабуть, було врегульовано на підставі Lex civitatis. Такі законодавчі акти завжди приймалися стосовно громадянських общин, що жили поза офіційними кордонами Римської імперії[982]. У їх межах могли бути встановлені юридичні права громади, а також урегульовані взаємини з боспорськими царями. Епіграфічні пам’ятки свідчать про наявність оборонного союзу між Херсонесом і боспорськими царями [IOSPE, І2, № 419, 704][983]. Цей союз між Боспором і Херсонесом зберігався й надалі. Про це свідчать херсонеські написи, в яких є згадка про посла цариці Боспору Динамії, і фрагмент постамента з присвяченням боспорського царя Аспурга [IOSPE, I2, № 354, 477, 573]. He виключено, що Херсонес міг брати участь в одній із війн Боспору з таврами чи скіфами, яких, як це відомо з