Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

– Гей, куди ви так поспішаєте?

Віта не відразу зрозуміла, що голос лунає з машини, яка пригальмувала. Смішні блакитні «Жигулі»… Але чомусь навіть звичний вигляд автомобіля дратував.

– Сідайте! – Наталя перехилилася через сидіння і повернула ручку. – Сумніваюся, що ви тут просто прогулюєтесь.

Віта послухалася. Знесилено впала на сидіння і відвернулась від вулиці.

– Додому?

Замість відповіді вона розплакалася. Це колись дім був фортецею, куди Віта тікала, щоб зализати рани. А зараз як сховатися? Всі підряд знають, де живе Курочкіна! А не знають, то дізнатися не важко. Та ж Маша охоче поділиться інформацією, щиро вірячи, що бере участь у сучасній історії про Попелюшку. І батьків у це краще не вплутувати. Раптом слова Віктора про жінку, яка його переслідує, – не вигадка? Хтось же вдерся до його будинку! Хтось, якщо вірити Еллі, вбиває його коханок!

«А чи не Елла сама це все влаштувала?» – але Віта пам’ятала ту лють, з якою дивилася молода шаєннка, і розуміла: краще не шукати сторонніх підозрюваних, а думати, як виплутатися з ситуації, що склалася.

– З Тіном посварились? – Наталя спостерігала за її спробами крадькома витерти сльози. – Даремно плачете. У вас однаково нічого не вийшло б. Шаєнна… Вона погана. Дикий світ, де не живуть, а виживають. Там цінують силу і витривалість, а ви, прямо скажемо…

– Калюжа. – Жорстокі слова допомогли опанувати себе. – Я в курсі, можете не нагадувати. І, до речі, проблема не в Тіні. Я не втрачаю голову від почуттів і не ганяюся за ним як щеня.

«Впевнена?» – нахабно зачепив за живе внутрішній голос.

– Це добре. – Наталя стежила за дорожніми знаками і не дивилася на співрозмовницю. – Тому що зв’язуватись із шаєннцями не тільки небезпечно, але й боляче. З власного досвіду суджу, між іншим. Я зруйнувала свій шлюб через ворону. Уявіть, на що спонукала б мене людина?

– Зараз він і є людина, – Віта з полегшенням підхопила тему, яка не стосувалася особисто її.

– Він – Шароєлінард Ашелай Карт, нащадок правлячої династії Лієланда. Воїн і маг, який покинув Шаєнну, щоб врятувати друга. Такі, як Тіолейн, в Лієланді нічого не варті. Зазвичай у них немає шансів навіть подорослішати. Однак Тін – не просто магічна бездарність, а бездарність із вельми шанованого роду. Його опікали, поки батьки були живі, потім Шарашка став його єдиною родиною.

– Ви натякаєте на те, що…

– Вони зведені брати.

– А. – Віта перевела подих. – Ясно.

Наталя вивернула кермо, об’їжджаючи автомобіль із включеною аварійкою.

– Та нічого вам не ясно! – процідила крізь зуби. – Шарашка милий, Шарашка добрий, Шарашка любить братика… Нісенітниця! Шарашка – це вища істота, і не важливо, в образі ворони він чи має вигляд людини! Шаєннці не здатні відчувати справжні почуття! Для їхнього небезпечного світу любов – це довіра, повага, симпатія, надійність, затишок. І пристрасть, куди ж без неї, але вона не керує ними! Вони зовсім не схожі на нормальних людей!

«Виходить, я – шаєннка?» – Віта посміхнулась і попросила зменшити швидкість.

Наталя розмірковувала про власні почуття, а не про неї. Треба було сказати що-небудь заспокійливе. Якусь банальність, яка прозвучить як життєва мудрість.

– Імовірність того, що Віктор Глід закохається, шістдесят відсотків, – розмова раптом звернула в інший бік. – До знайомства з вами було лише півтора. Розумієте, що це означає?

– Що я добре впливаю на людей?

– Що Шаєнна подарувала вам можливість бути щасливою. Не зациклюйтеся на виконавцях – вони можуть зникнути в будь-який момент, і ви ніколи не дізнаєтесь, чому так сталося. Дивіться в майбутнє. Шаєннці – погана перспектива. Вони не пристосовані до нашого побуту, надто агресивні, з безліччю недоліків. Погодьтеся, ви ж не хочете, щоб одного разу вчителька показала вашій дитині картинку з вороною, запитала: «Хто це?» і почула: «Мій тато»?

***

19 березня, 17.00

Прирічковий парк

На клумбах, насаджених уздовж доріжок Прирічкового парку і залишених без нагляду на роки, вилазили проліски. Ближче до входу їх майже не залишилося – перехожі частенько висмикували по квіточці. Зате біля річки, за суцільним брудним місивом, проліскам ніщо не загрожувало. Вони розростались, перебиралися на нові місця й ігнорували кам’яні бордюри, що давно втратили білий колір.

– Шаєнна, угум. – Шарашка, не стежачи за тим, куди ступає, досяг берега. – І шаєннці… Подивимось.

Магія відчувалася тут ще того дня, коли вони з Тіном покинули рідний світ. Тоді здавалося, що це – відгомін магічного фону Лієланда. Він мав би згодом згаснути.

Але не згас.

Шарашка підійшов до самої води. Присів, доторкнувся кінчиками пальців до каламуті, насупився.

– Гей, є тут хто? – крикнув мовою, якої не зрозумів би жоден житель Землі.

Тиша…

Шарашка зачерпнув пригорщу води і пильно подивився на ледь помітний туман, що клубочився над нею.

– Привіт, магіє, – розтягнув губи в похмурій посмішці. – І кого ж ти недавно вбила?