Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Я ж не так давно говорив вам, що, всупереч усім вашим тривогам, повернуся на сцену великого світу лише в ореолі нової слави. Нехай же вони покажуться, суворі критики, що звинувачували мене в тому, що я піддався мрійливій і нещасній любові, нехай вони нахвалятимуться стрімкішим і блискучим розривом, ні – нехай вони зроблять більше і з’являться як утішники, стежку для них уторовано. Так от, нехай вони наважаться зробити хоча б один крок на тому шляху, який я пройшов до кінця, і якщо хоч один із них досягне щонайменшого успіху, я поступлюсь їм пальмою першості. Але всі вони на власному досвіді дізнаються, що, коли я беруся за що-небудь ґрунтовно, залишене мною враження незабутнє. А вже це враження буде таким, і якщо біля цієї жінки в мене з’явиться щасливий суперник, я визнаю всі свої колишні перемоги за ніщо. Рішення, яке вона прийняла, звичайно, лестить моєму самолюбству, але мені прикро, що вона знайшла в собі досить сили, аби так віддалитися від мене. Значить, між нами можуть бути не лише ті перешкоди, які поставив би я сам! Як, коли б я захотів знову зблизитися з нею, вона могла б не захотіти? Що я говорю? Вона могла б не відчути такого бажання? Не вважати нашої близькості вищим для себе блаженством? Та хіба так люблять? І ви вважаєте, чарівний друже мій, що я мушу це стерпіти? Хіба не зміг би я, наприклад, і хіба не було б краще спробувати повернути цю жінку до думки про можливість примирення, яке завжди є бажаним, поки є надія? Я міг би зробити таку спробу, не надаючи цьому особливого значення, й, отже, не викликаючи у вас яких-небудь сумнівів. Навпаки! Це був би дослід, проведений нами спільно, і навіть якби він удався, то став би тільки зайвим приводом повторно принести за вашим велінням жертву, яка вам нібито видалась угодною. А тепер, чарівний друже мій, мені залишається тільки отримати за неї нагороду, і єдине, чого я бажаю, – це ваше повернення. Поверніться ж скоріше до свого коханого, до своїх забав, до своїх друзів і до подальших пригод.

У пригоді з малою Воланж справа повернула на добре. Учора, коли занепокоєння не давало мені всидіти на одному місці, я, побувавши в найрізноманітніших місцях, забіг і до пані де Воланж. Вашу підопічну я знайшов уже у вітальні: вона була ще в одежі хворої, але вже на шляху до повного одужання і від цього ще свіжіша та привабливіша. Ви, жінки, в такому разі цілий місяць валялися б у шезлонгу. Слово честі, хай живуть дівиці! Ця, по правді кажучи, викликала в мені бажання дізнатися, чи завершено одужання.

Мушу ще повідомити вас, що через біду, яка сталася з дівчинкою, ледве не стратив розум ваш чутливий Дансені. Спершу від горя, тепер – від радощів. Його Сесіль була хвора! Ви самі розумієте, що від такої біди голова піде обертом. Тричі на день він посилав за новинами, і не минало дня, щоб він не з’явився особисто. Нарешті, він написав матусі химерне послання з проханням дозволити привітати її з одужанням такого дорогого її серцю створіння. Пані де Воланж виявила згоду, і я застав молодика, що відновив свою присутність на колишніх підставах, – бракувало тільки невимушеності, на яку він поки що не зважувався.

Про ці подробиці я дізнався від нього самого, бо вийшов од них разом із ним і викликав його на розмову. Ви і уявити собі не можете, як подіяв на нього цей візит. Його радість, бажання, захоплення – непередавані. Я ж такий любитель сильних переживань, що остаточно запаморочив йому голову, пообіцявши, що дуже скоро влаштую йому можливість побачити його красуню ще ближче.

І справді, я вирішив передати йому її, як тільки завершу свій дослід. Бо я хочу цілком присвятити себе вам. І потім – чи варто було вашій підопічній стати моєю ученицею, якщо їй довелось би обманювати лише свого чоловіка? Вище досягнення – зрадити кохання, притому перше своє кохання! Бо я не можу докорити собі в тому, що вимовив слово любов.

Прощавайте, чарівний друже мій. Повертайтеся якнайскоріше насолодитися вашою владою наді мною, отримати від мене вияв відданості й сплатити мені належну нагороду.

Париж, 28 листопада 17…

Лист 145

Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона

Це правда, віконте, ви кинули президентшу? Ви послали їй листа, що я вам для неї вигадала? Дійсно, ви чарівні й перевершили всі мої очікування! Щиросердо визнаю, що ця перемога лестить мені більше за всі, які я коли-небудь здобувала. Ви, можливо, вважаєте, що я дуже вже високо ціную цю жінку, яку раніше так недооцінювала? Ніскільки. Адже перемогу я здобула зовсім не над нею, а над вами. Ось що забавно і воістину чудово.

Так, віконте, ви сильно любили пані де Турвель, ви навіть і тепер любите її, шалено любите, але через те, що мене бавило соромити вас цією любов’ю, ви мужньо пожертвували нею. Ви б і тисячею жінок пожертвували, тільки б не знести кепкування. Ось куди заводить нас марнославство! Лесаж[77] має рацію, коли говорить, що воно – ворог щастя.

Гарні ж були б ви тепер, якби я мала намір тільки пожартувати над вами! Але я не здатна обманювати, ви це добре знаєте. І навіть якби ви і мене довели до відчаю, до монастиря, я готова йти на ризик і здаюся своєму переможцеві.

Проте якщо я і капітулюю, то це – чистісінький вияв слабкості, бо, коли б я захотіла удатися до вивертів, скільки б їх у мене знайшлось! І, можливо, навіть цілком обґрунтованих. Мене, приміром, захоплює, як тонко або навпаки, як незручно пропонуєте ви мені потихеньку-полегеньку дозволити вам відновити зв’язок із президентшею. Як було б зручно, чи не так, зберегти за собою заслугу розриву, не втрачаючи всіх радощів володіння? І позаяк ця уявна жертва вже нічого б вам не була варта, ви пропонуєте принести її повторно, як тільки я зажадаю! Така угода дозволяла б божественній святенниці, як і раніше, вважати себе єдиною обраницею вашого серця, а мені – пишатися тим, що я щаслива суперниця: обоє ми були б обдурені, та зате ви – задоволені, а що вам до