Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

– Барр чекав мене! – повторював чаклун. – Чекав!

Я не збиралася цьому вірити. Горезвісний Чорний Дракон – небесно-блакитна комашка з нестерпним характером, а чаклуна притягла величезна темно-синя звірюка. Раніше ми вважали, що Барр за пів року виріс до розмірів повноцінного дракона, проте нещодавно я переконалася: мій колишній вихованець за минулі місяці майже не змінився. Звичайно, Ньельм цього поки що не знав.

– Він гарчав! Хотів звести мене з розуму! – скаржився знатний чаклун.

«Хотів би – звів би», – могла б відповісти я.

Але я не насміхалася. Побувавши в пазурах дракона, не соромно верзти будь-які нісенітниці. До честі Ньельма, він не забруднив штани – лиш зомлів тої миті, коли кінь наступив на розпластане крило потойбічної сутності.

Отямився чаклун тільки в Ялівці. Побачив мене. І дракона. Чи варто дивуватися, що він мало не з'їхав з розуму?

– Ви як? – Медор забрав кухоль. – Ребра цілі? Цей, – кивнув на Ньельма, – упав прямо на вас. Тобто дракон його трохи осторонь поставив, але він як із ланцюга зірвався. Хотів бігти, а ноги не тримають… Ну і впав.

У вікні халупи, розташованої через дорогу, з'явився Вальєн. Від струмка поспішав Еньєр, з півдня мчала, притримуючи купальні стрічки, Ілона. Чаклун став рачки, дошкандибав до мене. Начебто збирався повторити фокус із задушенням (у його розумінні – міцними обіймами), проте я відштовхнула його без жодного співчуття.

Досить. Набридло. Я не живий щит і не плече для хникання, а він – доросла людина, яка повинна відповідати за свої вчинки. Його страх перед Барром виник не просто так. Я добре пам'ятала Тавенну та Сойла. Тоді Ньельм поводився інакше. Він, як і всі, боявся Білого Дракона, але не божеволів від жаху. А Барр, виходить, особливий випадок? Я не претендую на звання знавчині людських душ, але деякі припущення мала.

Після Тавенни чаклун втратив роботу та повагу. Він крутився скрізь, звідки його не проганяли. Не здивуюсь, якщо дістався і до Драконячих гір. Можливо, намагався укласти угоду з Чорним Драконом?

Який сенс фантазувати? Єдине, у чому я була впевнена: Ньельм серйозно влип. Він так сильно завинив перед Барром, що втратив спокій і чекає відплати.

Я дуже сумнівалася, що дракон справді прийде по нього. Хіба що зустріне випадково і дихне полум'ям, згадавши давню образу. А ще я не розуміла, чому чаклун вештається біля Драконячих гір. Чому страх не загнав його в північні краї – подалі від місця проживання Барра? Якого демона Ньельм, прямо скажемо, наривався з власної волі?