Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Коли контакт псується, підтримуй більше.

— Можеш не приходити, я палив. — Приголомшує повідомлення зранку. Настрій одразу псується. Хоч і важко не побачити в ньому чесність, про яку просила. Від несподіванки засипаю Андрія повідомленнями, а тоді починаю їх перечитувати і  сварити себе.

— Це замість "Доброго ранку, Мила"? 

А нащо я ввечері бігала до магазину? Для кого курка в духовці? 

Написав і вийшов. Дуже "мило". — Може, він зайнятий, а я сварюся? Треба видалити! 

— Що тебе так напрягло? — Розумніше було б тільки це і спитати..

— Спочатку не спілкуєшся, потім кличеш ввечері, потім "не приходити".. — так і було..і він це сам знає. Але ж не сказав, що бачити не хоче. Зізнався, щоб потім не сварила за сморід. Хоч міг би і привітатися чи якесь добре слово сказати, звісно. 

— Я доводжу розпочаті справи завжди до кінця. Ми привеземо тобі їжу. 

Решта на твоєму сумлінні. Дякую, мені дуже "приємно". — Це чесно, але йому ще від мене "приємностей" таких бракує..

— Йогурт, виноград узяти? — Хоч тут чітко та коротко. Треба ж висловлюватися лаконічно, щоб не перевантажувати його текстом. 

      На щастя,  коханий бачить турботу, і випалює чесно відповідь, демонструючи силу внутрішнього напруження матом, без якого зазвичай обходиться.

— Заї..ли дебіли навколо! Дебіли та підлабузники. 

      Отже, зміни в частині йдуть важко, і хтось вислужується за краще місце, а хтось по головах інших лізе?

— А більше всіх я?

    Хай там що, а хочу, щоб між нами зберігався теплий контакт і простір для душевного релаксу, щоб він про все казав, а не мовчав, щоб виніс мене поза це "всі". 

— Бо відчуття, що відігруєшся на мені чомусь. — Ой, дарма я додаю, це звинувачення! Не відігрується, а просто не може впоратися зі стресом через низьку самооцінку та невпевнену комунікацію. І Одразу перемикаю увагу питанням.— В які години сьогодні чергуєш? Ми закінчимо раніше,  о другій.

— Всю добу чергую.

— Вже не змінюєтеся через кілька годин? Вдвох весь час?

— Так.  З дебілами постійно. — З напарником не знайшов спільної мови?

— В чому це виявляється? Донесуть, що до тебе приходили?

— Вони всі мене просто страшенно бісять!

— А твій колишній ротний є? — Друг, який би міг вплинути на його стан, а може й на якісь проблемні моменти.

— В Чернігові. Завтра має приїхати.

— Нічого так "відпустили на три дні", а вже шість пройшло. — Сама дивуюся.

— Предвзяте відношення командування: одних відпускають, інших дзуськи.. Цілими днями слухаю по рації. Ротного відпустили, бо авторитет. А мені треба ходити "в ноги кланятися", просити. Дістало це лайно! От чекаю, щоб поговорити з ним, може, разом зайдемо на штаб…

— А, може, візьмеш пізніше відпустку? — Зазираю в очі коханого, нарешті обійнявши біля входу. 

— Моїй бабусі вісімдесят два роки, і вона хворіє. Може я вже більше її й не побачу!  Я дуже сподівався на відпустку. Але не пускають. — Нарешті він ділиться причиною, тим, що справді болить, і чому все навколо бісить.

— Через той випадок зі сном на посту?

— Ні. Замкомбата, який тут за головного зараз, не злий на мене. За той косяк вже й всі забули, сказав: "Буває". 

— Чи через того хлопця з пухлинами, що подався в СЗЧ і всі розшукували? — Згадую всі можливі приводи, поки Андрій насуплено мовчить.

— Я не він, в мене свої справи є, і мені Треба з'їздити додому! 

— Звісно! Я повністю розумію твоє розчарування та роздратування. — З одного боку дійсно розумію тепер, а з іншого - оточюючі не розуміють, і він потребує зараз почути це хоч від когось.

— "Коли підрозділ на бойовому злагодженні, то жодних відпусток додому, навіть за сімейними обставинами не може бути" - це відповідь головного, знайшов формальну відмазку. Срана армія. Нічого на залишилося вже від Правого сектора.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot