Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

— О, Таліє Грейс, — промовила богиня. — Коли я виберусь звідси, ти пошкодуєш, що взагалі народилась.

— Невже! — огризнулась Талія. — Ти завжди була лише прокляттям для дитини Зевса будь-якого віку. Ти наслала на Аннабет стадо корів із розладом шлунку...

— Вона була нешанобливою!

— Ти кинула статую мені на ноги.

— Це була випадковість!

— І ти забрала мого брата! — голос Талії надломився від емоцій. — Тут... у цьому місці. Ти зруйнувала нам життя. Нам слід залишити тебе Геї!

— Агов, — втрутився Джейсон. — Таліє... сестро... я знаю. Але зараз не час. Тобі слід допомогти своїм мисливицям.

Талія стиснула щелепи.

— Гаразд. Заради тебе, Джейсоне. Але якщо тобі цікава моя думка, то вона цього не варта.

Талія повернулася, вистрибнула з басейну і кинулася з будівлі.

Лео повернувся до Гери з вимушеною повагою.

— Корови з розладом шлунку?

— Зосередься на клітці, Лео, — пробурчала вона. — А ти, Джейсоне, розсудливіший за свою сестру. Я вдало обрала свого захисника.

— Я не ваш захисник, жіночко, — сказав Джейсон. — Я допомагаю тільки тому, що ви вкрали мої спогади і кращі за альтернативу. До речі, що відбувається з отим?

Він кивнув у напрямку іншого шпиля, схожого на гранітний похоронний мішок величезного розміру. Лео здавалося, чи ця штука стала вище з того часу, як вони тут опинилися?

— Це, Джейсоне, — промовила Гера, — відродження царя велетнів.

— Гидота, — сказала Пайпер.

— Дійсно, — відповіла Гера. — Порфіріон, найсильніший із собі подібних. Щоб відродити його, Геї знадобилося багато сил — моїх сил. Протягом тижнів я слабшала, поки мою сутність використовували, щоб виростити його нову форму.

— То ви як теплова лампа, — припустив Лео. — Або добриво.

Богиня впилась очима в нього, але Лео було начхати. Ця підстаркувата жіночка псувала йому життя ще з того часу, коли він був малям. Він, безперечно, мав право кепкувати з неї.

— Кепкуй скільки забажаєш, — чітко промовила Пера. — Але на заході буде запізно. Велетень прокинеться. Він дасть мені вибір: або ми з ним одружимося, або мене поглине земля. А я не можу з ним одружитись. Усіх нас знищать. І коли ми помремо, Гея прокинеться.

Лео похмуро глянув на велетенський шпиль.

— Хіба ми не можемо його підірвати?

— Без мене у вас не дістане сил, — відповіла Гера. — Це все одно що спробувати знищити гору.

— Один раз нам це вже вдалося, — сказав Джейсон.

— Просто покваптесь і випустіть мене! — наполягла Гера.

Джейсон почухав голову.

— Лео, ти можеш це зробити?

— Не знаю. — Лео намагався опанувати себе. — До речі, якщо вона богиня, чому ще не вирвалась самотужки?

Гера несамовито закружляла всередині клітки, лаючись давньогрецькою.

— Увімкни мозок, Лео Вальдес. Я обрала тебе, тому що ти розумний. У пастці сили бога марні. Одного разу твій власний батько заманив мене на золотий трон. Як принизливо! Мені довелось благати — благати його, щоб звільнив мене, і вибачатись, що зкинула його з Олімпу.

— Начебто справедливо, — сказав Лео.

Гера люто зиркнула на нього.

— Я спостерігала за тобою від самого дитинства, сину Гефеста, тому що знала — ти допоможеш мені в цю мить. Якщо хтось і здатен знайти спосіб знищити цю мерзенність, то це ти.

— Але це не машина. Це наче Гея витягнула свою руку із землі і... — Лео відчув запаморочення. У пам’яті сплив рядок із пророцтва: «Горно і голуб зламають кайдани». — Стривайте. Мені дійсно дещо спало на думку. Пайпер, мені знадобиться твоя допомога. А ще нам знадобиться час.

Повітря стало пронизливо холодним. Температура впала так швидко, що губи Лео потріскались, а з рота валила пара. Стіни «Будинку Вовка» вкрились інієм. Усередину ввірвались вентуси — але це були не крилаті чоловіки, ці створіння мали форму коней, з темними тілами із грозових хмар і гривами із палаючих блискавок. У деяких по боках стирчали срібні стріли. За ними з’явилися червоноокі вовки і шестирукий земленароджений.

Пайпер оголила кинджал. Джейсон підняв з підлоги вкриту кригою дошку. Лео сунув руку в пояс, але від хвилювання зміг викликати лише ментолові льодяники. Він сунув їх назад, сподіваючись, що ніхто цього не помітив, і дістав замість них молоток.

Один з вовків побрів уперед. Він волочив за ногу статую розміром з людину. На краю басейну вовк відкрив пащу і випустив статую, щоб вони її роздивились, — крижана скульптура дівчини, лучниця з коротким волоссям і здивованим виразом обличчя.

— Талія! — Джейсон кинувся вперед, але Пайпер і Лео потягнули його назад. Землю навколо статуї Талії вже обплела крига. Лео боявся, що коли Джейсон доторкнеться до неї, то теж скрижаніє.

— Хто це зробив? — закричав Джейсон. Його тіло блиснуло електрострумом. — Я вб’ю тебе власними руками.

Десь позаду чудовиськ пролунав дівочий сміх, чіткий і пронизливий. Вона вийшла із імли у своїй сніжно-білій сукні, зі срібною короною на довгому чорному волоссі. І огледіла їх глибокими карими очима, які у Квебеці здались Лео такими прекрасними.

— Bon soir, mes amis[52], — промовила Хіона, богиня снігу. Вона холодно посміхнулась до Лео. — Який жаль, сину Гефеста, ти сказав, що вам потрібен час? Боюсь, час — єдиний інструмент, якого в тебе немає.

XLIX ДЖЕЙСОН

Після битви на горі Діабло Джейсон не думав, що колись почуватиметься більш наляканим чи спустошеним.

А тепер у його ніг лежала скрижаніла сестра. Його оточили чудовиська. Він зламав золотий меч і замінив його шматком дерева. Залишалось близько п’яти хвилин до того, як цар велетнів вирветься назовні і знищить усіх. Джейсон уже викликав блискавку Зевса в битві з Енцеладом і сумнівався, що йому дістане сил чи бажання зверху, щоб зробити це знову. А отже, сподіватися було можна тільки на одну плаксиву ув’язнену богиню, на свою начебто дівчину