Читати книгу - "Крістіна"

Вийшовши з машини, він пристукнув дверцята й рушив до Віллової контори, щоб дізнатись, яку роботу той приберіг для нього на цей вечір. Йому раптом згадалося, що завтра останній день навчання в школі перед різдвяними канікулами, і це додало пружності його ході.

І саме тоді бічні двері, що розташовувалися біля великих гаражних дверей, відчинилися і зайшов чоловік. Джанкінс. Знову.

Він побачив, що Арні на нього дивиться, і здійняв руку.

— Арні, привіт.

Арні позирнув на Вілла. Той за склом знизав плечима й повернувся до поїдання сендвіча.

— Вітаю, — сказав Арні. — Чим можу допомогти?

— Ну, я не знаю, — відповів Джанкінс. Він усміхнувся й поглядом ковзнув повз Арні до Крістіни, оцінюючи, шукаючи пошкодження. — А ти хочеш мені чимось допомогти?

— Дуже, блядь, малоймовірно, — у голові в Арні знову запульсував біль від люті.

Руді Джанкінс усміхнувся. Ці слова вочевидь його не зачепили.

— Я просто зайшов на вогник. Як справи?

Він простягнув руку. Арні лише подивився на неї. Анітрохи не збентежившись, Джанкінс опустив непотиснуту руку, обійшов Крістіну й знову заходився її оглядати. Арні спостерігав за ним, і його губи стискалися так міцно, що аж побіліли. Щоразу, коли Джанкінс підносив долоню до Крістіни, у голові відчувався поштовх люті.

— Послухайте, може, вам сезонний квиток купити чи що, — сказав Арні. — Як, наприклад, на гру «Стілерз».

Джанкінс розвернувся й запитально глянув на нього.

— Не зважайте, — зиркаючи з-під лоба, мовив Арні.

Джанкінс продовжив огляд.

— А знаєш, — задумливо проказав він, — щось диявольськи дивне трапилося з Бадді Реппертоном і тими іншими двома хлопцями, правда?

«До сраки, — подумав Арні, — я з цим гівнярем видурнюватися не буду».

— Я був у Філадельфії. На шаховому турнірі.

— Я знаю, — сказав Джанкінс.

— Господи! Ви перевіряли, де я був!

Джанкінс повернувся до Арні. На його обличчі більше не було усмішки.

— Так, це правда. Я перевіряв твоє місцеперебування. Троє хлопців, які, на мою думку, були причетні до хуліганських дій, учинених над твоєю машиною, тепер мертві, разом із четвертим, який, очевидно, просто поїхав на ніч кататися з ними того четверга. Чималенький такий збіг обставин. На дев’ять миль завеликий для мене. Тож я тебе перевіряв, ще б пак.

Арні вибалушив на нього очі, від подиву забувши про гнів і втративши впевненість.

— Я думав, то була аварія… що вони понапивалися, перевищили швидкість і…

— Там була ще й інша машина, — сказав Джанкінс.

— Звідки ви знаєте?

— По-перше, на снігу залишилися сліди протекторів. На жаль, вітер їх розвіяв настільки, що ми не змогли зробити нормальний знімок. Але один з бар’єрів у національному парку «Сквонтик-Гіллз», на воротах, було поламано, і ми знайшли на ньому сліди червоної фарби. «Камаро» Бадді був не червоним. Він був синім.

Він зміряв Арні поглядом.

— Також, Арні, ми знайшли сліди червоної фарби в шкірі Канючі Велча. Ти уявляєш? У самій шкірі. Ти знаєш, як сильно машина повинна вдарити людину, щоб тій у шкіру впечаталася фарба?

— Доведеться вам іти рахувати червоні машини, — холодно відказав Арні. — Перш ніж дістанетеся Бейсін-драйв, нарахуєте двадцять, це я вам гарантую.

— Ще б пак, — кивнув Джанкінс. — Але ми відправили зразки до лабораторії ФБР у Вашингтоні, де зберігаються взірці всіх відтінків фарби, яку використовують у Детройті. І сьогодні прийшли результати. Є ідеї, якими вони були? Вгадати не хочеш?

Серце Арні глухо гупало в грудях; у скроні віддавало теж.

— Оскільки ви тут, то, гадаю, то був «осінньо-червоний». Колір Крістіни.

— Ляльку К’юпі[133] цьому хлопцю. — Джанкінс прикурив сигарету і крізь димок дивився на Арні. Удавати з себе гумориста він облишив; тепер його погляд був твердим, немов камінь.

Перебільшено-роздратовано Арні ляснув себе обома руками по голові.

— «Осінньо-червоний», супер. Крістіна вкрита фарбою вручну, але з п’ятдесят дев’ятого по шістдесят третій випускали «форди», фарбовані в «осінньо-червоний», і «тандерберди», і «шевроле» цього відтінку з шістдесят другого по шістдесят четвертий, а в середині п’ятдесятих і «ремблери» деякий час були «осінньо-червоними». Я над своїм п’ятдесят восьмим ось уже півроку труджуся, посібники читаю; над старою машиною не попрацюєш без посібника, бо запореш усе ще до початку. «Осінньо-червоний» був популярним кольором. Я це точно знаю, — він упритул, не кліпаючи, подивився на Джанкінса, — та й ви самі знаєте. Чи не так?

Джанкінс не відповів, тільки й далі дивився тим своїм прямим кам’яним поглядом, що дуже нервував. Арні ще ніколи в житті не бачив, щоб на когось так дивилися, однак він зрозумів, що то за погляд. Та й будь-хто на його місці розібрався б. В очах Джанкінса стояла сильна, відверта й неприкрита підозра. І Арні стало страшно. Кілька місяців тому — та навіть кілька тижнів тому — нічого іншого, крім переляку, він би, напевно, і не відчув. Але тепер його це ще й збісило.

— Ви просто-таки підбираєтеся. Але що у вас на мене є, чорт забирай, містере Джанкінс? Чого ви на мій зад напираєте?

Засміявшись, Джанкінс рушив описувати велике напівколо. У гаражі було цілковито порожньо, тільки вони вдвох, та ще Вілл у конторі — той якраз прикінчив сендвіч і злизував оливкову олію з пальців, уважно до них двох придивляючись.

— Що в мене на тебе є? — перепитав детектив. — Як тобі «вбивство першого ступеня», Арні? Звучить? Бодай трохи пробирає?

Арні знерухомів.

— Але не хвилюйся, — вів далі Джанкінс, не перестаючи крокувати. — Страшної сцени у виконанні крутого копа не буде. Не буде лячних погроз забрати у відділок… тільки в цьому випадку відділок був би в Гаррісбурзі. Ніякого зачитування прав. Для нашого героя, Арнольда Каннінґема, поки що все безхмарно.

— Я не розумію анічогісінько з того, що ви…

— Ти… розумієш… БАГАТО! — проревів до нього Джанкінс. Він спинився біля жовтого гіганта — остова вантажівки, ще однієї чортопхайки, над якою трудився Джонні Помбертон. Очі незмигно дивилися на Арні. — Троє хлопців, які глумилися над твоєю машиною, мертві. На обох місцях злочину знайдено сліди «осінньо-червоної» фарби, і це навело нас на думку, що транспортний засіб, яким користувався злочинець в обох випадках, був принаймні частково «осінньо-червоним». І оба-на! Виявляється, що машина, яку розтрощили ці хлопчаки, здебільшого