Читати книгу - "Дотик"

class="p1">Але ж Анна не знала Сема О’Доннела! Під час свого тижневого перебування в місті Джейд розпитувала кожного про те, з ким зустрічалася Анна, коли забрідала в місто, хто з нею розмовляв, хто брав над нею опіку і повідомляв про її втечу в Кінрос-гаус. Підозрюючи Сема, вона особливо ретельно розпитувала про нього, але його не виявилося серед знайомців Анни. Якщо дівчина опинялася в місті, вона вирушала до Рубі в готель або до будиночка преподобного Вілкінса. Може, там усе й сталося? Коли О’Доннел ганяв пацюків у будинку священика? Навряд чи, бо священик сказав би, якби щось запідозрив. Однак Анна знала ім’я собаки Сема, а значить, знала і самого Сема.

— Ровере, Ровере! — продовжувала гукати Анна, простягаючи руки.

— Містере Самерс! — скрикнула Джейд.

Він підійшов до них, а разом з ним — і пес.

— Це — Ровер? — спитала Джейд, коли пес, явно приязна істота, підійшов до Анни, відповідаючи на її емоційні вигуки, почав лащитися і виляти хвостом.

— Ні, цього пса звуть Блуї, — відказав Самерс з тим самим виразом на обличчі. — Це — Блуї, Анно, а не Ровер.

Самерс не знав імені собаки Сема О’Доннела. Почуваючись так, наче вона брела крізь киплячу воду, Джейд дозволила Анні посюсюкатися з собакою, а потім — помахати рукою Самерсу, коли той пішов собі геть, і продовжила гратися з Анною, поки не настав обідній час. Якраз тоді Джейд помітила, що Анна, напевне, дещо перегрілася на сонці, бо дівчина стала скаржитися на головний біль.

— Ти — терплячіша з нею, коли вона нездужає, — мовила Джейд, звертаючись до Крильця Метелика, яка похапцем націджувала настоянку опію. — Тому залишайся з нею, добре? Бо мені треба терміново сходити до Кінроса.

Поки Крильце Метелика давала настоянку Анні (на щастя, та полюбляла її пити), Джейд підійшла до шафи з пляшками і взяла звідти пляшку з написом «Хлороформ». Потім, коли Крильце Метелика вкладала Анну на ліжко, щоб прикласти їй на лоба холодний рушник, Джейд узяла з шухляди одну з марлевих пов’язок. Це було зроблено настільки швидко, що Крильце Метелика навіть не озирнулася, навіть тоді, коли Джейд, у якої були зайняті руки, надто гучно гепнула дверима, закриваючи шафку.

Скільки вона вже про це міркувала, скільки подумки повторювала! Кожен рух був розрахований наперед, усі ускладнення враховані. Джейд узялася за виконання задуму з легкістю людини, яка робить знайому справу. З дитячої кімнати вона вирушила до сараю у дворі, у якому багато років тому її хотіла поселити Меґґі Самерс. Після того цей сарай переробили на щось типу тимчасової в’язниці для помічника кухаря, який з’їхав з глузду і якого довелося там тримати до відправлення у психічну лікарню. Відтоді той сарай так і лишився камерою ув’язнення — про всяк випадок. Його вікна були заґратовані, стіни оббиті матрацами з соломою, а важке залізне ліжко було приґвинчено болтами до підлоги. На ліжку не було нічого, окрім матрацу, але Джейд принесла з собою білизну і акуратно її постелила. Окрім ліжка у кімнатці ще були стіл із шухлядами, стілець та ослін — усі з заліза. Хоча їх багато разів шкребли та мили, усі ці «меблі» зберігали слабкий сморід блювотини та фекалій; Джейд розчинила вікна і запалила ароматичні палички у старій банці з-під варення. Кілька разів вона сходила на кухню, але Чанг та його помічники, надто зайняті своїми справами, не помітили нічого підозрілого в її діях, бо давно вже звикли до її присутності. Вона взяла там маленьку спиртову піч з мідним чайником, кілька китайських чайних чашок та пакунок зеленого чаю.

У дворі нікого не було, у той день білизну не прали, і тому вся увага Чанга була зосереджена на приготуванні обіду. Задовольнившись тим, як тепер виглядав сарай, Джейд зачинила вікна та віконниці, непомітно проникла до будинку і пішла до себе в кімнату. Там вона надягнула своє найпривабливіше яскраво-блакитне плаття зі спокусливими розрізами по боках. За звичайних обставин жодна китаянка не надягнула б такого плаття, йдучи до міста, де мешкали білі люди, тому вона накинула на плечі накидку, незважаючи на спеку. Витягнувши з комоду пляшечку з настоянкою опію, Джейд поклала її до кишені накидки.

Потім, набравшись хоробрості, вона викликала вагончик і поїхала до міста; була вже четверта дня, і вона знала, що Теодора Дженкінс зараз грає на органі в церкві Святого Андрія. То була остання служба перед Великим постом. Робочі мали йти на нічну зміну аж о шостій, тому Джейд була у вагончику сама, до того ж вона помітила, що біля копрів людей майже не було. Спустившись униз, вона швидко пішла до будинку Теодори Дженкінс, оминаючи Кінрос-сквер.

Сем О’Доннел не змінив свого розкладу роботи, тобто працював, як завжди, до п’ятої години, будь то понеділок чи п’ятниця. Якщо він ненадовго до когось відлучався, то робив це до дванадцятої години, щоб вчасно повернутися. Собака загарчав іще до того, як побачив її, тому Сем уже знав, що хтось іде, коли Джейд вийшла з-за рогу. Він підвівся зі щіткою в руці, сподіваючись побачити Теодору. Коли ж натомість він побачив Джейд у накидці, його брови здивовано вигнулися, він посміхнувся і обережно поклав щітку на банку з фарбою.

— Тобі не жарко? — спитав він.

— Страшенно, як хлібові в печі, — відказала Джейд. — Ти не проти, якщо я зніму свою накидку, Семе?

— Вперед.

Він ніколи не вважав привабливою подругу Теодори — явно китаянку-метиску, але коли вона нарочито недбалим жестом скинула з себе накидку і продемонструвала своє просто неймовірне плаття, його охопило таке сильне бажання, якого він не знав відтоді, як востаннє бачив Анну Кінрос. А ця шльондра і справді була розкішною! Тонка талія, високі стоячі груди, стрункі ноги у блискучих шовкових панчохах, які вище колін переходили в мереживні підв’язочки, що болісно-спокусливо натякали на красиві голі стегна. А волосся — пряме, чорне і густе: блищить і переливається, як грива у норовистої конячки. Воно звисає на спину, зачесане за маленькі красиві вушка. Лише два типи жінок приваблювали Сема О’Доннела: молоді незаймані дівчата і повїї-аматорки.

— І куди ти в цьому ходила? — вичавив він із себе.

— До містечка принца Суня, тому я так і вдяглася. Треба було найняти екіпаж, та я відразу не здогадалася. Надто вже спекотно. Тож я зайшла до міс Теодори — може, думаю, води поп’ю та й піду додому.

— Міс Дженкінс удома немає, але двері не замкнені.

Замість відповіді Джейд приклала тендітну руку до лоба, вхопила ротом