Читати книгу - "Пірат"

«Прошу вибачити за те, що не з'явився на зустріч, але нагальна справа змусила мене виїхати за кордон. Та, до речі, наша зустріч була б і зайва, бо наші прохання прості і тому їх можна викласти на цьому аркуші паперу. Мені приємно повідомити, що ваша дружина і діти безпечно досягли свого пункту призначення і почуваються добре. Завтра вранці ви отримаєте стрічку з голосом вашої дружини, що підтвердить цей факт. Для того щоб гарантувати нашу постійну зацікавленість у їхньому добробуті, ви маєте виконати такі прохання:

1. Кожного ранку до 12 години перераховуйте сто тисяч американських доларів на рахунок № АХ 1015 до Страхового банку в Женеві. Це буде нам відшкодування за турботу, яку ми проявляємо до вашої родини, поки вона у нас гостює.

2. Дайте дозвіл на продовження запланованих поставок, які нещодавно були припинені. Наступна партія товару мусить бути відправлена через чотири дні, потім товар відправлятиметься через кожні два дні аж до кінця цього року.

3. Вам потрібно підготувати і власноручно підписати на бланку дійовий документ про передачу нам акцій вашої компанії в кількості 50 відсотків. Ці акції разом з виплатою десяти мільйонів американських доларів мають бути переведені на рахунок вищезгаданого банку не пізніше 5 січня 1974 року.

У разі своєчасного виконання вищезгаданих вимог ваша дружина з синами буде повернена вам до 10 січня, якраз вчасно, щоб провести формальне введення вашого старшого сина в князівський сан. Будь-яке порушення конфіденційності цієї угоди, будь-яка невчасність виконання зазначених умов може призвести до смерті одного або всіх членів вашої родини. Як подальший вияв нашої доброї волі і щоб запевнити вас щодо їхнього подальшого постійного добробуту кожного дня ви будете отримувати у вашій конторі, в Женеві, стрічку з голосом вашої дружини: вона прочитає заголовок з паризької «Геральд трибюн» за попередній день і повідомить вас щодо їхнього загального стану. Звичайно, ми сподіваємося на вашу допомогу у війні проти нашого спільного ворога.

Ідбах аль-аду!»

Внизу стояв підпис: «Братерство палестинських борців за волю».

Бейдр повільно звівся на ноги і рушив назад до своєї контори в готелі. Коли він з'явився в дверях, на нього вже чекав Дік.

— Що сталося? Ми нікого там не бачили і не змогли нічого записати.

— Ніхто не прийшов,— сказав Бейдр. — Натомість прислали оце,— він подав папір Дікові, який зайшов слідом за ним до кабінету.

Він обійшов свій письмовий стіл і важко плюхнувся у крісло. Дік продовжував читати папір, тим часом спеціаліст з електроніки похапцем зібрав своє обладнання і вийшов.

— Вони здуріли,— сказав, дочитавши, Дік. — Ви ніяким чином не можете на це погодитися.

Бейдр кивнув на знак згоди. Ніяким чином він не міг задовольнити третю й останню вимогу. Його частка в компанії не складала п'ятдесяти відсотків. У кращому разі вона досягала двадцяти.

— Я це знаю і ви це знаєте,— сказав він утомленим голосом. — Та не знають цього вони. А як можна вести перетрактації з тим, хто не хоче з тобою розмовляти? З кимось, кого не можна знайти.

— Треба його знайти. Має бути для цього якийсь спосіб.

— Ми, певна річ, його знайдемо, та мене турбує, що станеться з дітьми та Джорданою, коли ми це зробимо.

— То що ж нам робити? — спитав Дік.

— По-перше, ми організуємо все таким чином, щоб кожен день перераховувати ті гроші, і дамо хід тим поставкам, як вони вимагають. Цим ми виграємо час.

— Ці поставки можуть спричинитися до смерті у Штатах сотень людей. Я не хотів би, щоб це було на моєму сумлінні.

— Я теж. Ми знайдемо спосіб, як припинити поставки, але по-іншому.

— Як ви збираєтеся це зробити?

— У мене є приятель у Нью-Йорку, Пол Гітлін. Він адвокат, людина великої моральної сили духу і з сильним почуттям справедливості. Я впевнений, що він зрозуміє моє становище і поставиться з повагою до нашої довіри. Він знайде спосіб, як припинити ці поставки і водночас підстрахувати нас.

— А потім?

— Треба використати цей час, щоб дізнатися, де вони тримають мою родину, і визволити її. — Він устав із крісла і підійшов до вікна. — Влаштуйте справу з перерахуванням грошей і замовте розмову з Нью-Йорком,— сказав він, не повертаючись.

— Гаразд, сер,— сказав Дік, рушаючи до дверей.

— І ще одне, Діку.

Дік обернувся.

Бейдр стояв до нього обличчям. На ньому появилися зморшки, яких він ніколи не бачив досі.

— Зателефонуйте до «Юні-джет» і зафрахтуйте для мене літак. Я прихоплю з собою батька з Бейрута і ми разом відвідаємо князя. Можливо, він буде в змозі допомогти нам.

Старий князь дочитав аркуш, потім зняв тремтячими пальцями окуляри. На Бейдра і на його батька з-під гутри співчутливо глянуло його зморщене яструбине лице.

— Я знаю про існування цієї організації,— мовив він. — Це гурт людей, які відкололися від «Аль Фаттах»; їх виключили, бо вони поставили перед собою нігілістичні цілі.

— Я чув про це, ваша високість,— сказав Бейдр. — Я думав, що з вашою допомогою ми зберемо достатню силу, щоб вивести їх на чисту воду.

— А що б ти зробив потім? — спитав князь.

— Знищив би їх! — сказав жорстоко Бейдр. — Вони злодії, шантажисти і вбивці. Вони принижують і ганьблять справу, якій, як вони прикидаються, служать.