Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

Другого ж таки дня у ранковому випуску тієї газети, яку авт. раз уже цитував, він знайшов «кінцеве повідомлення»: «Виявилося, що те дивне явище, яке тільки в східній пресі глузливо називали „Герзеленським термо-трояндовим чудом“, можна пояснити природними причинами. Як уже свідчить сама назва місцевості, в основі якої лежить давньогерманське слово „гейзір“, себто „гаряче джерело“ („Гейзіренгайм“, себто „Дім гарячих джерел“, міг пізніше обернутися на „Герзелен“, у Герзелені вже в четвертому сторіччі нашої ери були теплі джерела, через що у восьмому сторіччі там побудовано невеличкий королівський палац, який стояв, аж поки джерела не висохли. Сестри наголошують, як повідомила нас у спеціальному інтерв'ю ігуменя, сестра Сапієнція, що вони ніколи не вірили в чудо й не розпускали таких чуток. Це слово кинула, мабуть, одна колишня учениця, що мала досить далеке відношення до ліцею, який віддавна існував у Герзелені, а потім близько стояла до КПН, і вже згодом воно потрапило в газети. Насправді ж, як підтвердили й фахівці, сталося несподіване відродження теплих джерел, через що дійсно зацвіло кілька трояндових кущів. Немає ніякої, аніякісінької причини вбачати в цьому явищі дію надприродних сил, заявила тверезо, як і годиться сучасній, освіченій, не замкненій у своїх теологічних уявленнях черниці, сестра Сапієнція».

Авт., нітрохи не вагаючись, розповів Маргрет про термо-трояндове чудо та його підгрунтя (вона аж засяяла, в усе повірила й наполегливо радила йому не забувати про Клементину), навіть не побоявся дошкульних клинів Лотти Гойзер, яка, звичайно, заявила, що то все брехня, а самого авт. зарахувала до неприємної категорії «черничих лизунів» («і в буквальному, і в переносному розумінні цього слова» — Лотта), але не зважився повідомити Лені про дивні події в Герзеленському монастирі і бодай натякнути їй про наслідки своїх пошуків у Римі. Б. Г. Т., оскільки він, безперечно, шанував Рахель, теж мав право — так здавалося авт.— довідатись, яку дію ще й через двадцять сім років приписують її попелові. Тим часом відомі геологи, яких підтримали декілька їхніх колег з нафтової компанії, що безцеремонно використала випадок з трояндами для своєї реклами, авторитетними відгуками підтвердили «виключно природні причини» події в монастирі, і тільки частина східноєвропейської преси вперто дотримувалася версії про «виборчі махінації герзеленських реакційних сил», що «зазнали краху тільки завдяки невтомному тискові соціалістичних сил і тепер шукають підтримки в псевдонаукових кіл, які ревно служать капіталізмові. Цим самим буржуазна наука ще раз довела своє вміння маніпулювати фактами».

Цілком можливо, що авт. виявився в цьому випадку надто легкодухим; мабуть, йому треба було втрутитись, перелізти через мур, у крайньому разі, попросити лисого Б. Г. Т., щоб той його підсадив, треба було мобілізувати Лені чи хоча б зірвати для неї кілька троянд і віддати їй під дверима; либонь, то була б дуже гарна й доречна прикраса до її широко задуманої картини «Частина сітківки лівого ока діви Марії, на ім'я Рахель». Але саме тепер навалилося стільки подій і таких переплутаних, що в авт. не лишилося часу віддаватися своїй приватній тузі, яка тягла його до Рима. Його кликав обов'язок в особі Гервега Шіртенштайна, що заснував своєрідний комітет: «Лені в скруті — рятуйте Лені» і хотів зібрати по тривозі всіх людей, що могли б морально й фінансово підтримати Лені з огляду на дедалі більший гніт Гойзерів, а можливо, навіть удатися до якихось політичних заходів. Шіртенштайн сам подзвонив авт. Він був схвильований, але рішучий. Його трохи хрипкий голос, що раніше бринів у трубці тоненько, як фанера, набрав тепер металевого відтінку. Він попросив адреси всіх, «хто не байдужий до цієї незвичайної особи», дістав ті адреси і призначив на вечір засідання комітету, тож у авт. лишилося ще якраз стільки часу, щоб нарешті в ім'я об'єктивності і справедливості, в ім'я істини, а також щоб якомога уникнути чисто емоційного погляду на справу, а ще в ім'я свого кореспондентського обов'язку добутися у штаб-квартиру супротивника. Гойзери, бажаючи висловити й свій погляд на цю злощасну історію, а також, мабуть, побоюючись запланованих дій, зразу ж погодилися «відкласти навіть найтерміновіші справи». Нелегко було домовитись тільки про місце зустрічі. Вибір був такий: апартаменти старого Гойзера в змальованому раніше розкішному притулку для старих готельно-санаторного типу; канцелярія або квартира власника бюро спортивних парі Вернера; канцелярія або квартира «менеджера будівельного управління» (його власне визначення своєї посади.— Авт.) Курта Гойзера, а ще конференц-зала гойзерівського ТЗОВ ЗНД (Товариства з обмеженою відповідальністю, заснованою на довір'ї), де «ми спільно представлятимемо наші різні інтереси і вклади» (всі цитати з телефонних висловлювань Курта Гойзера).

Авт., не без задньої думки, вибрав конференц-залу Гойзерівського ТЗОВ ЗНД, що була на дванадцятому поверсі висотного будинку над Рейном, звідки, як знали всі втаємничені, відкривався казковий краєвид на місто й на передмістя; авт. хотів сам переконатися в цьому. Серце в нього схвильовано калатало, коли він їхав на місце зустрічі, бо його дрібнобуржуазна натура завжди сприймає з острахом усе імпозантне; через своє вкрай простацьке походження він почуває себе там хоч і добре, але не на своєму місці. В нього серце було в п'ятах, коли він заходив до lobby[27] цього виняткового будинку з модними помешканнями, схожими на penthouse[28]. Портьє (він не мав ні уніформи, ні лівреї, а все ж здавалося, що він і в уніформі, і в лівреї) зміряв його не те щоб зневажливим, але допитливим поглядом, і авт. відчув,