Читати книгу - "Вітіко"

окропу, ненастанно вилітали стріли та дротики, а коли хотіли замінити кого, ніхто не погоджувався. З міста прибігали люди і несли в руках або в полах каміння, цеглу, залізо, свинець, щоб було що кидати у ворогів, якщо припасу в оборонців не вистачить. Княгиня зі своїм почтом була на мурах, а згодом поїхала провідати всіх воїнів. Її очі блищали яскравіше, ніж звичайно, а щоки були червоніші. Дімут не відставала від неї, її очі теж блищали яскравіше, а щоки були червоніші. Княгиня під’їхала до Юрика, що командував своїми воїнами, до Хотимира, що був серед своїх. Вітала їх, і вони вітали її. Під'їхала до Дівіша, що доводив до пуття свої риштовання. Він поважно привітав її. Княгиня під'їхала до Любомира, що був серед людей своєї жупи і метав грубі дротики. Він шанобливо вклонився їй. Княгиня під’їхала до Болеміла. Він сидів поряд із великою катапультою й наказував. Шапка спала йому з голови, ясніло сиве волосся. Він схилив голову перед княгинею і наказував далі. Княгиня під'їхала до єпископа, що командував своїми людьми. Під'їхала до Мілоти. Потім до лісових людей. Ровно на мить відійшов і привітав її. Лісові люди жбурляли у ворогів такі тяжкі предмети, що їх, здавалося, ніколи б не могли підняти людські руки. Княгиня під'їхала до молодого Бена, Здеслава, Касти та до інших. Вороги зрештою зреклися свого наміру, Дипольд переслідував їх із численним загоном, багатьох убив, зойки болю і крики гніву лунали і серед напасників, і серед оборонців міста.

Тепер вороги почали в своєму таборі інші роботи. Спорудили з боку міста вали, бастіони та рови, неначе хотіли проти фортеці збудувати другу фортецю. Збили широкі щити з колод та стовбурів і працювали під захистом тих щитів. А коли закінчували земляні укріплення, пересували щити ближче до міста і копали далі. Копали й рови з валами і в тих ровах наближалися до міста.

Дипольд наказав зміцнити мури. В слабких місцях люди мурували за першим муром другий мур, збивали щити, будували оборонні споруди та нові катапульти; теслі, ковалі, смоловари, зброярі, плетільники, виробники стріл і списів та всі інші, кого залучили виконувати військовий обов’язок, працювали без перепочинку.

Дипольд наказав позбирати з допомогою довгих лещат знаряддя і речі, що їх вороги покидали під мурами, а те, що годі було дістати, знищили вогнем.

Усе, що могло літати й падати, випускали на ворогів, а ті й самі пускали в місто стріли й метали каміння. Дипольд із воїнами часто робив вилазки з міста і бився в полі. Дізнавшись про місце, яке видавалося йому вартим нападу, він на столі малював вуглиною схему нападу, пояснював своїм воїнам малюнок, а потім виривався з загоном із брами, їхав місцями і стежками, добре знайомими йому, і разив списами, піками, булавами, мечами, ножами всіх, кого щастило заскочити, і з якомога більшою силою напирав на ворогів. Люди билися врукопаш, хапали один одного за ремені обладунку, поли одягу, душили руками, билися груди в груди, тілом до тіла, наче оскаженілі брати-вороги, наче сини одного краю, що боролися з синами того самого краю. А після битви князь зі своїми воїнами знову квапився до міста.

Так тривало якийсь час.

Нарешті вороги поставили свої найбільші катапульти, які вони зібрали чи збудували в земляному укріпленні навпроти мурів, що їх через те й зміцнили, і Дипольд ніяк не міг перешкодити їхнім діям. Тепер ті катапульти почали метати велике каміння, щоб розбити мур. А з малих катапульт вороги обстрілювали оборонців міста на мурах. Дипольд поставив свої великі катапульти проти ворожих величезних знарядь, а з малих обстрілював ворогів. Коли в якомусь місці мур починав тріщати, він наказував прикривати те місце сплетеними з лози та мотуззя щитами, коли щити розсипалися, опускав нові, а коли ворог починав бити саме в те місце, прикривав його грубими воловими шкурами, і тих шкур треба було багато.

Штурм не припинявся і вночі, бій тривав, тягнулися дні і ночі, а коли траплялися короткі перерви, то вже аж надто короткі, і з новою силою оживали і порив здобути місто, і порив захистити його.

Проводирі — старий Любомир, старий Дівіш, Вшебор, Преда цілковито віддавалися обороні, старий Болеміл присвячував їй ті дні, які ще лишилися йому, брали участь абати, єпископ Оттон, Юрик, Гервазіус, Немой та всі інші. Якщо воїнів, які віддавали всі свої зусилля, змінювали, і вони могли відпочити, проводирів — ні.

Княгиня командувала своїм загоном, наче чоловік, і керувала разом із Дипольдом усією обороною. Ходила до воїнів і розмовляла з ними. Дімут невідступно супроводила її. Якщо мури зазнавали десь шкоди, княгиня, гріючи на сковородах дьоготь та палячи всячину, створювала димову завісу, а чоловіки тим часом працювали. Майже всі чоловіки міста допомагали обороняти його. Ненастанно піклувалися про поранених.

Священик із жупного будинку в Дудлебах усякчас був коло Любомира. Він не шукав прикриття, а відводив поранених, перев’язував їх, намагався робити все, в чому була потреба, розмовляв із тими, хто вже не міг підвестися від ран, втішав і поглядом, і голосом, якщо від утоми його очі вже заплющувались, усюди намагався допомогти.

Нарешті удалися й до вогню. Вороги випускали на мури запалені стріли, розпечене залізо, вогненні смоляні кулі та інші запалені предмети, щоб спровокувати пожежу або попекти оборонців. Дипольд метав на ворожі катапульти і щити запалену живицю, запалені проолієні в’язанки клоччя, розжарені метали, охоплені полум’ям колоди та інші речі. А якщо на мурах виникали пожежа, її гасили мокрими ряднами, мішками з піском, водою або чим доведеться. Так само чинили й вороги.

Серед знарядь, якими вороги провадили облогу, була катапульта, яка метала напрочуд велике каміння і так пошкодила мур, що його годі було відновити. Тоді