Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 179
Перейти на сторінку:
щоб ми відновили наші колишні стосунки — я кохаю і хочу тебе.

Грекиня поглянула на нього уважно і зітхнула.

— Ні, мій дорогий. Двічі в одну річку не входять. Ми залишимося друзями, і не більше. І не повертатимемося більше до цього.

Вони прожили в Криму майже три місяці. Облаштування нового маєтку Софія вирішила поки відкласти. Вона розуміла, як легко можна зіпсувати цей райський куточок невмілим плануванням. Тільки професійний архітектор знав, що потрібно зробити, щоб усі будівлі, алеї, альтанки, павільйони та фонтани гармонійно вписалися в ландшафт. Тому було вирішено не поспішати і знайти одного, а може, двох архітекторів-садівників для розробки та втілення в життя всіх задумів Софії.

На початку осені графиня де Вітте несподівано отримала листа з Бендер від князя Потьомкіна. Князь запрошував графиню відвідати його нову ставку. Але цього разу запрошення було настільки зворушливим і теплим, що у грекині прискорено забилося серце.

«Дивно, — подумала Софія, — чому це я так хвилююся? І головне, мені вже хочеться швидше їхати».

Після довгих роздумів графиня Софія все ж зважилася відчинити ці уявні двері, за якими вона не знала, що її очікує: осуд і ганьба або слава і визнання. Зрештою, їй не потрібно ні те, ні інше. Їй хотілося простого жіночого щастя, кохання, ніжності. І вона відчувала, що зможе зазнати це з князем.

Бендери зустріли Софію дощовою холодною погодою. Був кінець вересня, і всі чекали бабиного літа.

Убравшись у досить закриту сукню, Софія відправилася на вечерю. Князь Потьомкін зустрів графиню дуже привітно, вийшов їй назустріч і посадив поруч із собою. (Софія навіть не помітила, хто поступився їй місцем.) Після вечері всі швидко покинули залу, залишивши князя і Софію наодинці. Потьомкін провів грекиню до диванної, де чулося потріскування дров у каміні, курилися пахощі в золотих курильницях. Графиня підійшла до каміна і простягнула до нього руки, насолоджуючись теплом.

— Софіє, — почав князь, — сьогодні ми говоритимемо тільки про нас. Так-так, тільки про нас. Після вашого несподіваного від’їзду навесні мої думки постійно повертаються до вас. Кохання — дуже дивна річ. Зізнаюся чесно, ви — найвродливіша жінка, яка зустрілася мені в житті. А ваші очі, по-моєму, зводять з розуму не одного мого офіцера. І я, звичайно, як кожен нормальний чоловік, давно вже міг захопитися вами, забажати вас і зробити все можливе, щоб і ви захопилися мною. Але мій внутрішній голос підказав, що не потрібно квапити події. І тепер я можу сміливо сказати, що привабливість вашої душі, оригінальність вашого мислення, неординарні вчинки зачарували мене ще більше, ніж зовнішня краса. Там, де з'являєтесь ви, все оживає, стає світлішим і добрішим. Я почав ловити себе на думці, що деякі свої вчинки і діяння я здійснюю, озираючись на вас. Водночас ви намагалися уникати мене, ще більше розпалюючи мої почуття. Я закохався у вас. Закохався сильно, шалено. Тому й написав листа і благав Бога, щоб ви швидше приїхали.

Софія сіла на диван. Від хвилювання вона вся тремтіла. Це визнання її приголомшило. Ніколи раніше Потьомкін не говорив з нею так ніжно і щиро. Його завжди впевнений, навіть дещо суворий погляд зараз випромінював звичайне людське тепло.

— Я завжди був чесний зі своїми жінками, — князь у хвилюванні заходив по кімнаті. — Пропонуючи вам своє кохання, розумію, в яке становище ставлю вас, графине. Навіть якщо ви зараз знехтуєте моїми почуттями, прошу вас залишитися тут, бо ви мені потрібні просто як друг, як людина, з якою мені цікаво спілкуватися. А моє становище в суспільстві змусить замовкнути найзліші язики.

Князь узяв руки графині у свої, і Софія дозволила йому це. Що і було своєрідним визнанням у коханні. Настала пауза. Софія довго збиралася з думками, князь не квапив її.

— Григорію Олександровичу, — Софія уважно поглянула прямо в очі Потьомкіну. — Я чекала вашого визнання і не чекала. Скільки разів я в думках повторювала вам слова, почуті зараз від вас! Навесні я несподівано для всіх залишила ставку тільки тому, що божеволіла від вас, але ваше серце тоді було зайняте іншою.

Князь спробував щось сказати, але Софія не звернула на це уваги і мовила далі:

— Ні-ні. Я зараз все це говорю не заради докору. До вас, князю, не можна ставитися як до простого смертного. Вас можна або любити, або ненавидіти. Третього не дано.

Він обійняв її і притягнув до себе, і вона відчула себе такою маленькою в руках цієї великої людини, їй стало раптом напрочуд затишно і спокійно. Вони злилися у пристрасному поцілунку. Потім він легко підхопив її на руки і поніс до спальні, дбайливо роздягнув, милуючись її тілом. А потім… Потім вона повністю розчинилася в його обіймах. Вони злилися, віддаючи тепло, ласку, ніжність одне одному. Софію закружляв вихор пристрасті. О, як чудово, як прекрасно!

Вона розплющила очі і, зітхнувши, з ніжністю пригорнулася до нього. Потьомкін дивився на Софію й усміхався.

— Я тебе кохаю, — прошепотіла Софія.

— О моя дівчинко, я тебе теж, — він пристрасно поцілував її й обійняв так, що у Софії перехопило дух.

— Це було чудово! Я хочу відчути це ще раз, прямо зараз.

— Ні, Софіє, повір мені, що сьогодні ти вже не зазнаєш усієї повноти чарівності, тому не поспішатимемо. У нас із тобою буде багато часу, щоб не тільки повторити цей політ, але і зануритися в нові й нові відчуття. А щоб злегка загасити вогонь, який палає в тобі, принеси, будь ласка, тацю з вином і фруктами, що стоїть на столику.

Софія встала, і князь не міг відвести погляд від її тіла. Тридцять років — це якраз розквіт жінки! Її розкішні форми, чарівні вигини, таємничі закуточки здатні запалити чоловіка і спалити його без залишку.

— Ти прекрасна, Софіє!

Потьомкін сів по-турецьки на величезній шкурі білого ведмедя. Софія усміхнулася, поставила перед ним тацю з ласощами і зробила те ж саме.

— Звичайно, це дуже гарно і привабливо, — засміявся князь. — Але замерзнути я тобі не дам.

Він приніс пуховий плед і

1 ... 112 113 114 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"