Читати книгу - "Свобода"

Але на кожному кроці довгого шляху його підтримувала Лаліта. Вона підтверджувала його бачення і поділяла його відчуття невідкладності. У першій співбесіді вона розповіла йому про сімейну подорож, яку вона здійснила до Західної Бенгалії у віці чотирнадцяти років. Це був ідеальний вік для того, щоб вона не лише засмутилася й жахнулася, але й відчула огиду, побачивши скупченість, і страждання, і злидні людського життя в Калькутті. Ця огида підштовхнула її, після повернення до Штатів, до вегетаріанства й екологічних студій; а в коледжі вона зосередилась на проблемах жінок у країнах, що розвиваються. І хоча після закінчення коледжу їй вдалося отримати хорошу посаду в Комітеті з охорони природи, її серце — як і серце Волтера за часів його молодості — завжди належало проблемам населення та життєздатності.

Звичайно, Лаліта мала також й інший бік — бік, чутливий до сильних, традиційних чоловіків. Її хлопець, Джайрам, був товстий і трохи потворний, але запальний і енергійний, майбутній кардіохірург; а Лаліта була вже далеко не першою дівчиною, яка, за спостереженнями Волтера, крутила романи з чоловіками типу Джайрама, аби позбавити себе небезпеки отримувати стусани, куди б вона не йшла. Але шість років усе більш шокуючої дурості Джайрама, схоже, таки майже вилікували її від нього. Єдине, що дійсно здивувало Волтера у питанні, яке вона загадала йому сьогодні ввечері, питанні про стерилізацію, — це те, що вона навіть відчула необхідність спитати поради.

А насправді: чому вона його спитала?

Він вимкнув телевізор і почав крокувати її кімнатою, аби краще обдумати складне питання, і його мозок миттєво надав йому відповідь: насправді вона бажала дізнатися, чи не хоче він мати з нею дитину. Чи, може (і це вже ближче до істини), вона таким чином попереджала його: навіть коли йому цього захочеться, вона може й відмовитись.

А найгірше в усій цій ситуації було те (коли вже бути чесним із собою), що він і справді хотів мати з нею дитину. Не те щоб він не обожнював Джесіку чи не любив Джоуї — певним чином більш абстрактною любов’ю. Але їхня мати раптом стала для нього дуже віддаленою людиною. Петті була людиною, яка, напевно, не дуже й хотіла виходити за нього заміж; людиною, про яку він уперше почув від Річарда, коли той сказав (одного літнього вечора багато років тому, в Міннеаполісі), що чікса, з якою він спить, живе в одній кімнаті з баскетбольною зіркою, і що це вона примусила його відмовитися від упереджень стосовно спортсменок. Петті ледве не втекла з Річардом, і з того відрадного факту, що вона таки не втекла — що замість цього вона задовольнилася коханням Волтера, — і виросло все їхнє спільне життя, їхній шлюб, будинок і діти. Вони завжди були гарною парою, хоча й дивною, а останнім часом ця дивність лише посилювалась, доки не виникло враження, що вони зовсім не підходять одне одному. У той час як Лаліта — його дійсно споріднена душа, близька йому по духу, і вона всім серцем обожнює його. Коли б у них народився син, то він був би схожий на батька.

Він продовжував крокувати її кімнатою, не здатний заспокоїтись. Поки його уява була відвернута випивкою та сільським бидлом, безодня у нього під ногами все росла і росла. Він уже почав думати про народження дітей зі своєю асистенткою! І навіть не прикидається, що не думає про це! І все це відбулося вперше лише за останню годину! Він знав, що раніше про це не думав, бо, коли радив їй не перев’язувати труби, зовсім не розмірковував про спільних дітей.

— Волтере! — покликала його Лаліта, не встаючи з ліжка.

Як ти почуваєшся? — спитав він, підскочивши до неї.

— Я думала, що мене знудить, але зараз мені здається, що це зовсім не обов’язково.

— От і добре!

Вона дивилася на нього, ніжно посміхалася і часто моргала.

— Дякую, що залишився зі мною.

— Та немає за що.

— А як ти почуваєшся після пива?

— Навіть не знаю.

Її губи були просто перед ним, її рот був просто перед ним, а його серце, здається, могло пробити грудну клітку, так сильно воно билося. «Поцілуй її! Поцілуй! Поцілуй!» — здається, наказувало воно йому.

Але раптом задзвонив його «Блекберрі». Як рінгтон використовувався спів блакитного співуна.

— Треба відповісти, — нагадала йому Лаліта.

— Гм...

— Справді треба. Я тут полежу, почекаю.

Дзвонила Джесіка — нічого термінового, вони ж кожного дня розмовляли. Але коли Волтер побачив на екрані її ім’я, цього виявилося достатньо для того, аби шарахнутися, як від прірви. Він сів на сусіднє ліжко і відповів на дзвінок:

— У тебе такий голос, наче ти кудись ідеш, — відзначила Джесіка. — Куди це ти так поспішаєш?

— Та нікуди, — відповів він. — Насправді ми святкуємо.

— У тебе такий голос, наче ти зараз на біговій доріжці.

У нього ледь вистачало сил на те, щоб просто притискати телефон до вуха. Він ліг на бік і розповів доньці про всі події ранку і всі побоювання, а вона доклала неабияких зусиль, щоб заспокоїти його. Він навіть відчув вдячність за ритм щоденних дзвінків. Джесіка була єдиною людиною в світі, якій він дозволяв ставити йому питання про нього самого, перш ніж засипати її питаннями про її життя; вона таким чином піклувалася про нього; вона була його єдиною дитиною, яка успадкувала почуття відповідальності. Хоча вона все ще бажала стати письменницею, а зараз майже безкоштовно працювала помічником редактора на Манхеттені, вона глибоко цікавилася проблемами довкілля і сподівалася, що їй вдасться зробити цю тему центром своєї майбутньої творчості. Волтер повідомив їй про приїзд Річарда до Вашингтона і спитав, чи вона все ще хоче приєднатися до них на вихідні, аби додати свою дорогоцінну молоду кмітливість до їхніх дискусій. Вона відповіла — безперечно, так.

— А як пройшов твій день? — спитав Волтер.

— Е-е... Мої сусіди по кімнаті не перетворились, чарівним способом, на кращих сусідів, поки я була на роботі. Тепер мені доводиться тримати купки одягу за дверима, інакше вони просякнуть димом.

— То не дозволяй