Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

Дарнелл на мить замислився. То був портрет мало не на весь зріст молодого джентльмена, вишукано вбраного за модою 1750 року. Він дуже слабо пригадував історії, які колись давно розповідав йому батько про свого предка — там щось було про ліси й поля, про таємні стежки, а також про якесь забуте село десь на заході.

— Твоя правда, — відповів він, — гадаю, вона справді надто вже старомодна. Але я бачив у Сіті кілька чудових гравюр, уже обрамлених, і за доволі низькою ціною.

— Так, нам все треба добре підрахувати, але ми ще про це поговоримо. Знаєш, тут потрібно бути дуже обачним.

До кімнати зайшла служниця з вечерею: тарілка печива, склянка молока для хазяйки та скромна пінта пива для хазяїна, а також кільки скибок сиру та грудка масла. Повечерявши, Едвард викурив дві люльки ароматизованого тютюну, і вони потихеньку пішли спати. Першою до спальні зайшла Мері, а за нею через чверть години — її чоловік, бо так у них було заведено ще з перших днів їхнього подружнього життя. Парадні та задні двері були зачинені на замок, гас вимкнений, і коли Дарнелл піднявся сходами нагору, то побачив, що його дружина вже лежить у ліжку, спиною до нього. Щойно він зайшов, вона повернулась до чоловіка обличчям і тихо промовила:

— Неможливо купити пристойне ліжко за менш ніж один фунт одинадцять шилінгів, а хороші простирадла всюди недешеві.

Він роздягнувся і обережно ковзнув під ковдру, загасивши свічку на столику. Фіранки були щільно заслонені, але надворі стояла червнева ніч, і за стінами будинку, над цим самотнім світом та необжитою сірістю Шепердз Буш крізь чарівну імлу хмарин плив великий золотавий місяць, що випірнув понад пагорбом, і землю затоплювало магічне світло червоної заграви, що затрималася над горами, і величного сяйва, що освічувало ліс з верхівки пагорба. Дарнеллу здавалося, що він бачить у кімнаті відблиск того чаклунського світла. Воно лягало на світлі стіни, на білосніжне простирадло, на обличчя його дружини, обрамлене каштановим волоссям, яке розсипалося по білій подушці. Йому вчувався крик деркача в полі, дивний спів дрімлюги, що долітав з тиші тих диких і суворих місць, де росла папороть, і немов відголосок якоїсь чарівної мелодії — спів солов'я, який проти ночі витьохкував на вільсі біля потічка. Йому бракувало слів, щоб висловити свої почуття, він лише обережно просунув руку під шию дружини, граючись локонами її каштанового волосся. Вона навіть не поворухнулася і лежала, спокійно дихаючи і втупившись своїми красивими очима в білу стелю. Вона також, поза сумнівом, була в полоні думок, які годі було передати словами, й слухняно поцілувала свого чоловіка, коли він попросив про це, затинаючись від хвилювання. Вони вже майже заснули, а Дарнелл навіть бачив перший сон, коли вона тихо мовила:

— Боюся, коханий, ми не зможемо собі цього дозволити. — Її слова долинули до нього крізь дзюрчання води, що стікала із сірої скелі вниз, у кришталево чисте озерце.

Недільні ранки завжди були ліниві. Та вони б навіть не поснідали, якби місіс Дарнелл, в якої ще не вмер інстинкт домогосподарки, не прокинулася і не побачила, що кімната потопала в яскравому сонячному світлі, а в будинку, здавалося, було надто тихо. Вона ще полежала хвилин зо п'ять, поки її чоловік досі спав під боком, і напружено вслухалася, сподіваючись почути внизу Еліс, що порається по дому. Крізь щілину у фіранках пробивалася золотава смужка сонячного сяйва, виблискуючи на її каштановому волоссі, що розсипалося на подушці, і вона окинула кімнату пильним поглядом: туалетний столик, різнокольорові флакончики на ньому та дві фотогравюри — «Зустріч» і «Розставання» — в дубових рамках, що висіли на стіні. Вона все ще напівдрімала, намагаючись почути кроки прислуги, коли у неї в голові промайнула слабка тінь думки, і вона на якусь коротку мить побачила уві сні неясні обриси іншого світу, де радість була багряної, мов вино, барви, де хтось блукав широкою світлою долиною, а понад деревами сходив червоний місяць. Вона подумала про Гемпстед, що уособлював для неї увесь світ, а видиво порослого вересом пустища розбудило спогади про відпочинок і врешті привело її до Еліс. В будинку не було чутно ані звуку. Тиша стояла така, що якби не протяжний крик газетяра, який було чутно з-за рогу Една-роуд, а також дзенькіт і брязкіт цеберок молочника, можна було б подумати, що надворі північ.

Місіс Дарнел сіла на ліжку і, вже зовсім оговтавшись від сну, почала ще пильніше дослухатися. Дівчина, вочевидь, ще міцно спала, і її треба було розбудити, інакше вся робота піде шкереберть. Вона знала, що Едвард терпіти не міг усілякої метушні та зайвих розмов про домашні справи, особливо в неділю, після довгого робочого тижня в Лондонському Сіті. Вона ніжно глянула на свого чоловіка, який ще досі спав і якого вона дуже кохала, а тому тихенько встала з ліжка і просто в нічній сорочці пішла будити покоївку.

Кімнатка прислуги була маленька й задушлива, а ніч видалася дуже спекотною, і місіс Дарнелл на якусь мить затрималась біля дверей, сумніваючись, чи дівчина на ліжку була тією самою замурзаною служницею, яка щодня метушилася по дому, чи тим дивовижним чином перетвореним створінням, вбраним у яскравий ліловий одяг з чисто вимитим лицем, яке щонеділі після полудня подавало їм чай раніше звичайного, тому що ввечері воно йшло «гуляти». В Еліс було чорне волосся і бліда шкіра ледь оливкового відтінку. Вона ще спала, поклавши голову на одну руку, нагадавши місіс Дарнелл «Стомлену жрицю Вакха» — дивовижну гравюру, яку вона колись давно бачила у вітрині на Аппер-стріт в Іслінґгоні. Залунали різкі звуки дзвону. Це означало, що до восьмої залишилося п'ять хвилин, а ще нічого не зроблено.

Вона легенько торкнулася плеча дівчини і лишень всміхнулася, коли та розплющила очі. Прокинувшись, дівчина збентежено підвелася. Місіс Дарнелл повернулася до себе в кімнату й почала тихенько одягатися, поки її чоловік ще спав, і лише останньої миті, затягнувши корсет і вбравши вишневе плаття, вона його розбудила, сказавши, що бекон пересмажиться, якщо він не поквапиться.

За сніданком вони знову взялися обговорювати, як вчинити з вільною кімнатою. Місіс Дарнелл запевнила чоловіка, що їй подобається його ідея з облаштуванням кімнати, але вона не розуміла, як це зробити всього за десять фунтів, а оскільки