Читати книгу - "Смерть у кредит"

Я теж ревів, коли слухав про такі вибрики!.. Я зрозумів тепер, чому у нього ніколи не було авансу… адже через оті «сеанси» та кінні перегони грошей завжди не вистачало!.. Дивуватися було нічому!..

Найкраще за всіх розповідала Віолетта, вже немолода дівчина з півночі, завжди із зачіскою, потрійний шиньйон з довгими шпильками «метеликами», вся руда, їй, мабуть, вже було під сорок… Завжди в короткій чорній обтислій спідниці, з крихітним рожевим фартушком та у високих черевиках на шнурівці з каблуками «котушками»… Мене вона любила… Всі реготали до гикавки, коли її слухали, — так чудово вона імітувала інших… У неї завжди були новини… А ще вона хотіла, щоб я її трахав… вона називала мене своїм «трахкалом»… Вона весь час говорила про Руан! Вона прожила там у тому самому будинку дванадцять років, майже не виходячи з дому… Коли ми спускалися в погріб, я запалював свічку… Вона пришивала мені ґудзики… Я ненавидів це заняття!.. Вони у мене часто відскакували від напруги, коли я штовхав ручний візок… Я міг пришивати що завгодно… лише не ґудзики… ніколи!.. Я не терпів їх… Вона хотіла купити мені шкарпетки… Вона взагалі хотіла, щоб я став чепуруном… Я вже давно їх не носив… де Перейр теж, якщо бути об'єктивним… Коли вона йшла з Пале-Роялю, то підіймалася на Вілетт… усю довгу дорогу бігцем… Там були п'ятигодинні клієнти… Там вона ще непогано заробляла… Вона не хотіла сидіти на одному місці… Час від часу, незважаючи ні на що, вона проводила місяць у лікарні… Вона надсилала мені звідти листівки… Вона дуже швидко поверталася! Я пізнавав цокання її підборів по плитах… У нас з нею були чудові стосунки майже два роки… до від'їзду з Ґалерей… Під кінець вона стала ревнивою. У неї почався клімакс… І зіпсувався характер…

* * *

У сезон овочів ми набивали собі кендюхи… Я готував овочевий жардиньєр зі скибочками сала… З Монтрету Куртіаль привозив салат і квасолю цілими кошиками!.. А також моркву і ріпу, пучками та оберемками, і навіть горох…

Куртіаль дуже любив страви з «підливою». Я вивчив усе це за кулінарною книгою… Опанував всілякі раґу та страви, які можна згодом розігріти. Це було дуже зручно… Я цим ще довго користувався. У нас в гімнастичній залі позаду контори була потужна переносна піч «Сульфідор», на очищеному газі, щоправда, трохи вибухонебезпечна… Взимку я готував печеню з овочами… Я сам купував м'ясо, маргарин і сир… А випивку кожен мав діставати по черзі…

Віолетта полюбляла перекусити вночі… Вона обожнювала холодну телятину з хлібом… Але все це коштувало доволі дорого… А грошей і так бракувало!

Даремно я заспокоював себе… Найгіршого уникнути не вдалося… Довелося братися за підготовку до «Конкурсу на Вічний двигун». Він мав зразу вирішити всі наші проблеми… Ми розраховували на негайну віддачу. Ярмарок мав відбутися на мосту!.. Двадцять п'ять франків за вхід та право взяти участь у випробуваннях… Перша премія в дванадцять тисяч монет присуджувалася «Великим журі з найавторитетніших світових знаменитостей»! Була ще одна премія, заохочувальна грамота… і 4350 франків, конкурс було задумано з розмахом!..

Охочі взяти участь з'явилися відразу!.. Цілий потік!.. Наплив!.. Справжня навала!.. Креслення!.. Плани!.. Надзвичайно детальні дослідження!.. Дисертації з ескізами… Ми харчувалися все краще! Але радіти було ще зарано! О! звичайно!.. Я не сумнівався, що ми ще пошкодуємо про цю затію!.. Я не чекав нічого доброго від майбутнього… і тоді буде не до сміху!.. Нам ще дорого доведеться заплатити за купюри, що опинилися у нас в руках!.. Ці дві… три… можливо, й п'ять тисяч… райдужні мрії!.. Я не сумнівався, що все це знову обернеться для нас наймерзеннішим чином… і довго чекати не доведеться.

Макетів цього можливого двигуна було повно, на будь-який смак… були представлені всі існуючі тенденції. Помпи, динамічні маховики, космо-земні патрубки, балансири для якорів… калометрічні маятники та відбивачі радіохвиль… Можна було тицьнути навмання пальцем і точно знайти саме те, що треба… Під кінець другого тижня почали з'являтися навіжені передплатники! вони самі! особисто!.. Хотіли дізнатися всі новини… З початком «Конкурсу» їхнє життя зупинилося. Вони взяли в облогу нашу хату… І юрмилися перед дверима… Куртіаль вийшов на поріг та виголосив довгу промову… Він повідомив їм, що захід відкладається на місяць… І пояснив це тим, що один із наших вкладників, під час прогулянки на Лазурному Березі, зламав собі плечову кістку… але скоро він одужає… і він приїде та привезе нам гроші… Все вже готово… лише невелика затримка… Непогано придумано… Вони пішли… але були страшенно розлючені… Вони обчистили нашу вітрину… Бризкали жовчю всюди… навіть найсолідніші з них… схожі на пуголовків… Насправді це була мерзенна зграя дуже небезпечних маніяків, яких Куртіаль, на свою голову, розворушив… Тепер він це зрозумів… Та замість того щоб визнати власну помилку, він зривав зло на мені…

Після обіду, чекаючи, поки я проціджу бульйон, він вичавлював у себе на обличчі вугрі, вони виходили, як черв'ячки, потім він розтирав їх між брудними, гострими нігтями… Замість носа у нього був якийсь маленький качан цвітної капусти… зморщений, потрісканий… червивий… Ще й окрім усього він, здається, збільшувався… Я звернув на це його увагу.

Сьорбаючи бульйон, ми чекали, коли знову з'являться гарячково збуджені маніяки і почнуть ображати нас та обсипати погрозами… битися в судомах… та вдавати із себе казна-що… А тим часом Куртіаль брався за мене… Він усіляко намагався мене принизити… Напевне, це давало йому полегшу… Він міг заскочити мене зненацька… «Колись, Фердінане, мені потрібно буде пояснити тобі деякі основні траєкторії… та головні еліпси… Ти зовсім не знаєш великих Близнюків!.. ба навіть Ведмедицю! а це найпростіше!.. Я помітив це сьогодні вранці, коли ти говорив з тим шмаркачем… На тебе було шкода дивитися!.. Хто б міг подумати!.. А якщо одного разу хтось із наших відвідувачів прийде і запитає тебе, наприклад, про Зодіак?.. його вигляд?.. Або про Стрільця?..

Що ти зможеш відповісти? Нічого?! або майже нічого?! У кожному разі, не так уже й багато… І ми будемо дискредитовані, Фердінане! Адже нам протегує сам Фламмаріон!.. Так! Так і буде! Це не лізе ні в які ворота! Твоє невігластво! Що таке небо? Діра!.. Порожнє місце для тебе, Фердінане! І не більше! Ось! Що таке небо для Фердінана!» Тут він хапався за голову руками… І