Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Вона виплюнула слово, наче воно було справжньою образою. Я ж тим часом уважніше придивилася до неї. Що спільного вона мала з Лор’єном? Можливо, була його коханкою? Леді да Цинр – я покопалася в пам’яті та пригадала, як її назвав чоловік, Карея – була точно старшою за нього, але все ще зберігала елегантність та красу аристократки. Тож я не здивувалася б, якби виявилося, що багатій нерівно до неї дихає. 

Але багатою жінку навряд чи можна було б назвати: її сукня переливалася шовком та трьома спідніми спідницями з мережива, але, придивившись зовсім трохи уважніше, легко впадало в око, що вся ця розкіш – показна. В її намисті виблискувало скло, а не діаманти. Я чітко помічала додаткові виточки та шви, якими плаття підганяли під пишну, струнку фігуру Кареї – раніше воно точно належало не їй. 

А ось сукня іншої дівчини, її доньки, наче залежалася в гардеробі з її підліткових років – з усіма цими бантиками та дитячими короткими рукавами. 

Дівчина мовчки кивнула матері, і вони подалися геть, не сказавши мені більше жодного слова. Я озирнулася їм услід, а тоді очі самі припали до голови Мередіт – а точніше, до її туго закручених золотистих локонів, що підстрибували в такт її ходьби. 

Вона мала таку саму зачіску, як і тоді, коли тікала з-під Арденового кабінету.