Читати книгу - "Людолови Том 1"

Медже була сирота. Старший брат її, рибалка Ахмет, і дружина його, Шафіге, були їй за батьків. Побачивши сватів, маленька небога Субан вихором вбігла до жіночої половини.

— Тіточко Шафіге! Тіточко! Прийшли сватати нашу Медже!

— Та й слава аллахові, якщо за хорошу людину, — відповіла Шафіге, не кидаючи роботи.

А Медже зблідла від хвилювання і тихо вийшла на галерейку, щоб звідти почути, що кажуть свати.

Знаючи звичай, Ахмет запросив сватів на міндер [207], почастував кавою і наргіле і чекав, щоб вони заговорили самі.

— Добрий тютюн росте цього року на радість правовірним, — повільно говорив старший сват, сивобородий Омер.

— І виноград рясно квітнув, хай буде благословенне ім'я аллахове і пророка його, — підтакнув другий, бо не личить поважним людям з порога починати про справи.

— А ось, як вам цей тютюн, — казав Ахмет, знімаючи з полиці маленьку скриньку. — Я купив цього насіння в рибалок з «того берега», — хитнув він головою на море, що здіймалося в глибині бухти блакитним трикутником і вилискувало на сонці золотими казковими рибками.

Старий Омер випалив люльку і упевнено хитнув головою.

— Чудовий тютюн. Навіть кращий; ніж з городу Вехбі-бакана. І, витримавши довгу паузу і перезирнувшись зі своїми супутниками, урочисто звернувся до господаря:

— Не будем дурно гаяти часу, Ахмете, бо ніхто не поверне безплідно втрачених хвилин, як не збере розсіяного у повітрі диму від наргіле. Прийшли ми до, тебе, сине Сулейманів, по волі аллаха, хай буде святе і благословенне ім'я його. Прийшли сватати твою сестру за Ібрагіма, сина Алі. Гадаю, що ти нам не відмовиш, бо ніхто в усьому Чабан-Таші не скаже злого слова про Ібрагіма і почесну родину його.

Ахмет давно догадувався, кого кохає Медже, і зрадів вигідному сватанню, та, про людське око, залишився байдужий. — Ніхто, — схилив він голову, коли свати замовкли. — Якщо так судилося, — буде справа. Але я не можу розпочати торгу, не спитавши Медже і дружини, що заступає матір нареченій.

— Авжеж! Авжеж! — відповіли свати. — Так наказує звичай і серце. Піди спитай Шафіге, спитай і саму наречену.

— Ох, Ахмете, боюсь я, — що відмовить Медже Ібрагімові, - з лукавою іскрою в очах відповіла Шафіге. — Дивись, як підглядає вона у віконце нашої оди [208]: на ногах не встоїть від хвилювання.

Очі Шафіге сміялися. Знала вона, що спить Медже і бачить уві сні красеня Ібрагіма, але маленька Субан не зрозуміла жарту і палко заступилася за Медже:

— Та що ти, тіточко Шафіге! Медже навіть співає пісень за Ібрагіма і червоніє, як ягода кизилу, коли хтось згадає про нього. Та й тіточка Горпіне каже, що кращого, нареченого не знайти їй у цілому світі.

— Мовчи, дзига! Поклич нам Медже, — мимоволі розреготався Ахмет.

— Я що ж… Як вам завгодно… Хай буде так, як судилося… Кисмет [209], - белькотіла Медже, коли брат спитав її згоди.

А очі тривожно й запитливо ловили погляд Ахметів, серце тремтіло і завмирало пораненою пташкою. І коли Ахмет вийшов до сватів, знов кинулася Медже до галерейки, стискаючи на грудях амулет, недавно куплений у Кайтмази.

Довго торгувався Ахмет із сватами. Вони давали за Медже тридцять п'ять гасене, а Ахмет вимагав п'ятдесят.

— Вона — красуня, вона рукодільниця, — твердив він уперто. — Вміє вона вишивати і по-нашому, і по-турецькому. Навіть по-козацькому навчилась від Горпіне. А як співає Медже! Наче іволга у лісі, наче весняний струмочок в горах.

Медже холола від жаху, прислухаючись до цього торгу. Невже Ахмет не поступиться?! Невже, не збавить кілька гасене?! Адже ж світло тоді й довіку потьмариться… А сивобородий сват все тягне своє, повільно погладжує бороду і пускає крізь ніздрі хмари запашного кучерявого диму:

— Але ж Медже не має посагу. Ібрагім бере її без нічого, як устрицю з мушлі. Адже ж він міг би засватати красуню Джевгер або ще й іншу багачку. Ніде йому не відмовлять.

Ахмет не поступався і твердо гнув своє. Він знав, що Ібрагім кохає Медже, і відчував себе на певному грунті. На десять гасене він справить весілля, а за решту купить пару буйволів та сплатить податки. Звідки взяти рибалці враз стільки золота?! Адже ж, поки Субан підросте, мине ще п'ять років. І він торгувався, як міняла на ринку.

І тремтіла від жаху Медже, холола, поки Ахмет вихваляв її голос і вміння ткати килими і полотно, варити і прясти шовк і вовну кашмірських овець.

Кінець кінцем сторгувалися на сорок гасене, і вимовив Ахмет заповітне слово:

— Єдине слово, єдин аллах. Медже — ваша.

Свати розв'язали гаманець, висипали гроші на розстелену хустку бруського шовку — подарунок нареченого засватаній дівчині. І, тремтячи від щастя, кинулася Медже до своєї дівочої скрині і витягла кашемірову шаль, що ховала вона з дитинства про такий випадок. Двадцять днів працювала Медже від зорі до зорі, готуючи подарунок своєму нареченому. Найкраще вийшов весільний пояс «учку», на лікоть завширшки і на три лікті завдовжки, З прозорої тканини шере. Довго і ретельно добирала Медже опряди кращого кокозького шовку перламутрово-ніжних відтінків, а потім довго вигадувала візерунок, вкладаючи в нього таємний зміст, і вишила малюсінькі кинджали, застромлені у ніжні чайні троянди, переплутані гнучкими стеблинками, листям і пуп'янками. Це визначало, що закохана жінка готова власним тілом заслонити коханого від удару кинджалом і покірливо впасти йому до ніг, проколота лезом, як квітка.

На весільному рушнику вишила Медже вірш з алькорана. Кисет оздобила кавказькими басаманами, зашивши в денце золотий дукат. Сорочку прикрасила найтоншим вирізуванням та мережками, а хустку для носа вигаптувала золотою та срібною биттю за старовинними візерунками, що передаються з покоління в покоління, з роду в рід.

А коли всі дев'ять подарунків були закінчені, загорнула їх у гаптовану хустку.

І ось у призначений день знов з'явилися свати Ібрагімові: вони несли на головах мідні підноси з розкладеними на них подарунками від нареченого.

Ахмет зустрів їх на порозі і запросив до оди, де задля такого випадку були розвішані і розстелені всі килими, іджіарі і подушки, що були в його саклі. Навіть Горпина принесла три іджіари своєї роботи і прибила їх над полицею проти дверей, де сонячно вилискували мідні глеки, чарки й сагани [210].

Маленька Субан тремтіла від цікавості. Як дівчинку, її не пускали до оди, і вона кидалася вздовж вікон, що виходили