Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

У нього на очах виступили сльози:

— Ваша правда, я пропаща людина!

— Хто може зробити роботу за вас?

— У мене більше немає знайомих, не забувайте, що мої найліпші товариші ще досі сидять на Кайєнні, й запроторили їх туди саме ви. Тому беріть на себе відповідальність. Хочете підірвати вибухівку? Ідіть і підкладайте її самотужки.

— Нісенітниці, я на цьому не розуміюся.

— Не треба знатися на чомусь, коли вас навчить знавець. Гарненько погляньте на все, що я розклав на столі. Без цього бомби, яка вибухне у потрібну мить, не зробиш. Будь-який будильник, на кшталт ось такого, аби тільки ви знали внутрішню будову механізму, що заводить дзвоника на потрібну годину. Далі батарея, яка після того, як її активує будильник, запустить детонатор. Я людина старого ґарту й у якості батареї використовую так званий гальванічний елемент Даніеля. У такій батареї, на відміну від вольтового стовпа, передусім використовується сірчана кислота. Невеличку ємність треба заповнити сульфатом міді, а іншу половину досипати сульфатом цинку. У половинку із сульфатом міді вставляється мідна пластинка, а у половинку з цинком — цинкова. Краї пластинок — це й є два полюси батареї. Зрозуміло?

— Поки що так.

— Гаразд. З елементом Даніеля є лише один клопіт — треба пильнувати, перевозячи його, втім, поки елемент не приєднано до заряду чи до детонатора, хай що трапиться — не страшно, а коли вже його приєднають, то ставлять на пласку поверхню, принаймні я на те сподіваюсь, бо якщо ні, тоді підривник — йолоп. Для детонування достатньо навіть найменшого заряду. Нарешті, ми дійшли до власне заряду. Якщо пригадуєте, у старі часи я нахвалював чорний порох. Однак безмаль десятиліття тому відкрили баллістит, що складається з десяти відсотків камфори та нітрогліцерину з нітроклітковиною в рівних частках. Спочатку головна проблема полягала в тому, що камфора швидко випаровується й тому кінцевий продукт виходить нестійким. Та відколи італійці почали виробляти баллістит у Авільяні, він ніби став надійним. Хоч я ще не вирішив, що саме використовувати, адже англійці винайшли кордит — замість камфори додали п'ять відсотків вазеліну, а решту складають п'ятдесят вісім відсотків нітрогліцерину та тридцять сім піроксиліну, змоченого в ацетоні, а потім суміш пропускають через дротарню, як на шорсткі спагеті. Я поміркую, що вибрати, втім, різниця незначуща. Отже, перш за все треба виставити стрілки на точний час, потім будильник з'єднують з батарейкою, батарейку — з детонатором, а останній — із зарядом, і лише потім заводять будильник. Дуже раджу ніколи не змінювати послідовність дій, бо якщо хтось спочатку приєднає й заведе, а потім поставить стрілки… бабах! Ясно? А потім хоч додому, хоч в театр, хоч у ресторацію — бомба сама дасть собі раду. Зрозуміли?

— Зрозумів.

— Капітане, я не скажу, що налагодити її змогла б навіть дитина, але старий капітан ґарібальдійців, безперечно, в змозі це зробити. У вас тверда рука, несхибне око, вам лишається лише дотримуватись настанов, які я вам даю. Варто лише все зробити у правильній послідовності.

* * *

Я погодився. Якщо зроблю діло, враз знову стану молодим, спроможним кинути до своїх ніг усіх Мордехаїв світу. Й повієчка з туринського гетто, Gagnu, так ти казала? Ох я тобі тоді покажу!

Мені треба здихатися запаху Діани в охоті, який переслідує мене літніми ночами ось уже півтора року. Тепер усвідомлюю, що я прожив життя лише задля того, щоб побороти це трикляте поріддя. Рачковський має рацію, лише ненависть розпалює серце.

Свій обов'язок треба виконати при параді. Я вдягнув фрак та наклеїв бороду, які залишилися у мене ще з тих часів, коли я ходив на вечори до Жульєт Адам. У одній зі своїх шаф я майже випадково натрапив на заначку кокаїну «Parke & Davis», яку мені дав ще лікар Фройд. Хтозна, як він туди потрапив. Я ніколи не пробував, але, якщо лікар не збрехав, зілля надасть мені поштовх. Я запив усе трьома склянками коньяку. Тепер почуваюся левом.

Ґав'ялі захоче піти зі мною, але я йому не дам, бо своїми повільними рухами він може завадити.

Я чудово зрозумів, як працює пристрій. Підкладу бомбу, яку запам'ятають на віки.

Ґав'ялі дає мені напутні застереження: «Будьте пильні тут і будьте уважні там».

Хай йому родимець, я ж ще не здитинився.

Надаремні вчені уточнення

Історичні відомості

Єдиний вигаданий персонаж у цій розповіді — головний герой, Симоніно Симоніні, а от дід його, капітан Симоніні, справді існував, хоч і згадувався у творі лише як загадковий автор листа до абата Баррюеля.

Усі інші персонажі (окрім кількох другорядних героїв, як-от Ребауденґо чи Нінуццо) дійсно жили й казали ті ж самі слова й робили ті ж самі вчинки, що й у цьому романі. Це стосується як героїв, які з'являються на сторінках книжки під власними іменами (може, хтось мені не повірить, але така людина, як, наприклад, Лео Таксиль — реальна історична особа), так і персонажів з вигаданими іменами, та й то тому, що я, аби не затягувати розповідь, приписав одному (вигаданому) вчинки й слова кількох людей (які насправді колись існували).

Утім, якщо ми гарненько помізкуємо, то навіть Симоне Симоніні, попри те, що це персонаж збірний, у вуста якого вкладені слова й якому приписані вчинки, які робили декілька людей, певним чином теж колись існував.

Більше того, відверто кажучи, він досі десь серед нас.

Фабула та сюжет

Оповідач цілком усвідомлює, що у досить безладному сюжеті щоденника, який відтворено на цих сторінках (з купою забігань уперед та повернень назад, чи, як би сказали кінематографісти, «flashback») читач, можливо, не зможе переказати те, в якій послідовності розгорталися події, від народження Симоніні до самого кінця щоденника. Це й є фатальна неузгодженість між story and plot, як кажуть англосакси, чи навіть гірше, як казали російські формалісти (усі геть-чисто євреї) — між фабулой и сюжетом твору. Сказати б по правді, Оповідачеві самому часом важко було в усьому розібратися, та він сподівається, що уважний читач обійдеться без цих тонкощів й отримуватиме не менше задоволення від власне фабули. Однак якщо ж трапиться надто прискіпливий читач чи неметкий на кебу, нижче наведено табличку, яка пояснює взаємозв'язок між двома рівнями (втім, цілком звичними для кожного, як колись давно казали, добротного роману).

У колонці «Сюжет» наведено послідовність сторінок щоденника, відповідно до розділів, достоту так, як читає їх читач. А у колонці «Фабула» відтворено справжню