Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Ви вдаєте, що рятуєте мене від можливої загибелі, а в той же час прирікаєте на іншу — абсолютно неминучу і швидку, — неприязно зауважив голландець.

Ця фраза вже звучала конкретніше. Параліч упертості порушено хаосом думок, і в голові почалися пошуки якогось виходу.

— Навпаки, вказую вам єдино можливий порятунок, — заперечив я. — Світ великий, і в ньому безліч затишних куточків. Якщо до обіцяної суми додати ще й нову личину, ви матимете всі умови для спокійної старості.

— А якщо я відмовлюсь?

— Ви не зробите цього, — відповів я лагідно. — Ви любите життя, хоча й живете, як аскет.

— Вас підіслав Еванс, — несподівано докинув голландець.

Це звучало не дуже розумно. Якщо не було сказано навмисне.

— Ні, Ван-Альтен. Ви знаєте, що Еванс не підсилав мене. Якщо Еванс має сумніви, він може перевірити вас у делікатніший спосіб. Хоча, як на мене, він навряд чи витрачатиме час на перевірки.

Чоловік знову втупив погляд у стіл. Кілька хвилин спливло в мовчанні. Хай покрутиться вентилятор у його голові. Хай дійде висновку, переконається, що сам дійшов його, без тиску зовні.

Нарешті чоловік підвів очі, кинув на мене гострий погляд:

— Сто тисяч!

— Гульденів?

— Сто тисяч доларів.

Дорого. Далеко дорожче, ніж угода з Моранді. Але кінець завжди буває дорожчим за початок. Та й, зважаючи на те, що ця сума є мрією цілого життя, сто тисяч доларів не так-то й багато. Власне, коли щось і примушує мене замислитись, то зовсім не сума, а швидкість, із якою ухвалено рішення. Перехід від рішучої відмови через вагання до остаточної угоди відбувся занадто динамічно, як на мій смак.

— Гаразд. Я ж обіцяв вам не торгуватися. Але ви навіть не запитали, що мені потрібно.

— Ви вже сказали.

— Тільки в найзагальніших рисах.

— Тоді поясніть.

— Дякую. Проте дозвольте мені найперше дати вам одну пораду: не вдавайтесь до тактики, до якої вдалася б звичайна людина за ваших обставин: «Зараз я пообіцяю цьому типові зорі з неба, щоб задурити його й урвати п'ятдесят тисяч доларів, а завтра розповім усе Евансові й, певно, дістану щось і від нього». Єдине, що ви одержите від Еванса, — кулю, од якої гадаєте врятуватися.

— Не залякуйте мене. Ці речі мені відомі.

— Тим краще. Вам слід знати й ще дещо: коли людина викочує такі завдання, як я, вона діє не сама. Одна лише спроба усунути мене поставить вас під удар цілої організації.

— І це мені відомо, — з легкою досадою відказав голландець. — Ви людина Гелена.

— Чому ви так думаєте?

— Бо згадав, у чому вас підозрювали спочатку. Йдеться про деякі ваші угоди з однією німецькою фірмою. Ви людина Гелена.

— Гелена чи будь-кого іншого — не має значення, — відповів я ухильно. — А тепер щодо самої послуги: дайте мені ключі від сейфа.

— Ви збожеволіли! — вигукнув із непідробним здивуванням голландець.

— Можливо. Та ви на тому нічого не втрачаєте. Гроші, які одержите, надруковані не в будинку для божевільних.

— Але ключі не в мене.

— А де ж?

— Ключі зберігаються в певному місці в кабінеті Еванса.

— Тоді винесіть їх.

— Та послухайте, невже ви справді думаєте, що ці ключі я можу виносити і вносити, коли мені заманеться?

— Я нічого такого не думаю. Навіть гадаю, що в мене є певні відомості з цього питання. Тільки зараз запитую вас я.

— Я допізна залишаюся в архіві тоді, коли Еванс доручає мені позачергову роботу…

— А саме?

Голландець замовк, певно, щоб вигадати відповідь, але я гримнув:

— Ван-Альтен! Без пауз! Що за «позачергова робота»? Дешифрування?

Він кивнув.

— Тоді чому «позачергова»? Ви повинні мати безліч такої роботи щодня.

— Зовсім ні, — заперечив чоловік. — Мені дають лише деякі спішні шифрограми, які особливо цікавлять Еванса. Інші пересилаються без дешифровки.

— Куди пересилаються?

— Про це запитайте в шефа. Я не в курсі.

— А ключі?

— Ключі залишаю в секретному сейфі в кабінеті Еванса, що замаскований за старовинною картиною. Сейф прочинений. Коли покласти ключі всередину і зачинити його, він автоматично замикається, а спеціальний механізм, до вашого відома, з точністю до хвилини фіксує час, коли замкнуто сейф.

— Однак протягом якогось часу ці ключі все-таки у вас.

— Та облиште ці ключі! — роздратовано відповів голландець. — Невже ви не розумієте, що безпека секретного архіву, якщо він справді секретний, не може грунтуватися на одному-єдиному елементі. В цьому випадку ключі — лише один з багатьох елементів.

— Я це знаю. Не вчіть мене. Хто чергує внизу, при вході?

— В усякому разі, не портьє.

— А хто?

— Хто-небудь з людей Еванса.

— А нагорі, в архіві?

— В архіві немає нікого.

— Там завжди світиться.

— Світиться, але нікого немає. Світиться для таких, як ви… які вважають, що надибали приміщення, покинуте напризволяще…

— Яке сигнальне обладнаний поверху?

— Загальне для всього будинку.

— Оте, що контролюється зі столу Дори Босх?

Голландець кивнув.

— А яка комбінація?

— Що за комбінація?

— Ван-Альтен! — гаркнув я.

Він здригнувся, — почасти від мого несподіваного крику, почасти від зверненого на нього дула, — й машинально видушив:

— Мотор.

— Брешеш! — знову гримнув я. — Все, що знаєш ти, знаю і я. І коли запитую тебе, то тільки для того, щоб перевірити. Комбінація складається з шести літер і дванадцяти інтервалів.

— Тепер ви не вчіть мене, — ображено відповів Ван-Альтен. — Комбінацію я знаю краще за вас, бо чотири рази на день складаю її. М-о-т-о-р у множині з «с» на кінці.[7]

— А порожні інтервали?

— Три, два, один. Один, два, три. Між усіма літерами.

— Гаразд, Перевіримо це разом.

— Та ви здуріли! Просто здуріли! — майже в розпачі вигукнув голландець. — Кажу вам, ви туди й не пройдете. Єдина можливість — скажіть мені точно, що вас цікавить. Я все з'ясую і винесу вам відомості.

— Е, ні! Цього не буде. Ви знаєте, що люди мого фаху страшенно недовірливі. Документи, які мені потрібні, я мушу побачити на власні очі, розумієте?

Ван-Альтен мовчить і щось обмірковує. Сподіваюсь, не на шкоду мені.

— Тоді є інша можливість, остання, але дуже ризикована.

— Кажіть, там побачимо.

— Увійти до секретної кімнати, коли я там. На півгодини, не більше.

— Коли саме?

— Коли Еванс накаже залишитися після роботи. У таких випадках, перш ніж вийти, я викликаю чергового знизу, і він замикає