Читати книгу - "Яр"

Перемиваючи, Марія подумала про те, що довго тут не витримає...

Цього дня мені просто поталанило. В Олега Поповича, до якого я пішов, уставши з-за столу, теж зайшла мова про кривого веприцького вчителя. І найнеприємніше було те, що тут я застав людину, з якою найменше хотів би зустрітися...

— Максиму Архиповичу — мое почтение! — надто жваво й надто радісно привітав мене начальник поліції Афіноґен Горобцов.

Я мовчки простяг руку йому та господареві й усівся на вільній табуретці. Квартира в Олега Поповича була суто парубоцька — захаращена книжками, які валялися, де попало, неметена, і з давно не витираним порохом на підвіконнях. Він вів із Афіноґеном, певно, давніше почату розмову, і я спершу не міг уторопати, про кого йдеться.

— Скільки йому років? — озвався Попович.

— Двадцать девять. Родился в тринадцатом.

— А з партії був?

— Нет, не был, — поморщивсь Афіноґен. — Мы проверяли. Никуда он от нас не денется. Вот увидите.

— Ліс великий.

— Найдем, — запевнив начальник поліції.

— Щоб знайти мишу в копиці сіна, треба перекидати всю копицю.

— Немцы перекидают. Сказал комендант Франц Энгель...

Олег махнув рукою:

— А коли перекидаєш усе сіно, миша тільки шасть — і під нову копицю. — Щось пригадавши, він знову поспитав: — Значить, безпартійний?

— Да.

— А в комсомолі був?

— Нет.

— Дуже дивно, — замисливсь Олег, звівши докупи брови.

— Оно, конешно, удивительно, — погодивсь Афіноґен, — а факт. Партизанские группы поручено создавать секретарям райкомов или еще каким-то партийным курицам, а этот, видите ли, ни партийный, ни даже комсомолец...

— Та ще й кривий на ногу, — закінчив Олег, і мені аж тепер стало зрозуміло, що вони розмовляють про того вчителя з сусіднього села Веприків. Мене вхопив ґедзь, і я хотів щось дошкульне сказати цим людям, які мов заповзялися цілий день лише про Кривого й балакати. Але Афіноґен, зиркнувши надвір, почав квапливо прощатись. Я й собі виглянув у вікно. Попід парканом повільно йшла Ганна Базилевич, маючи на вітрі мідяним волоссям.

Афіноґен вийшов, і я бачив, як він уже за хвірткою вклонився пані Ганні, і вони розійшлись.

— А я думаю, чого це наша поліція так швидко змотала вудки! — вигукнув, замість привітання гості, Олег Попович.

Ганна не зразу стямилася. Вона, певно, не чекала зустріти тут мене й знітилась, але швидко взяла себе в руки.

— Якщо мене поліція не любить, — усміхнулась вона, — то це погана прикмета.

Попович зареготав:

— А може, поліція саме від безнадійно! любови й утекла!

— Це мене вже не каса... не стосується.

Я давно не бачив пані Гайну, вона здавалася якоюсь не такою, і тільки коли сама себе поправила, нарешті впізнав її. На душі стало легко й вільно, і я остаточно струсив із себе скутість.

Пані Ганна спитала:

— Про що ви тут без мене?..

Олег одповів:

— Та про того ж, про кривого вчителя.

— Значить, міф став дійсністю?

— А мабуть...

Він дістав із шухляди нову пачку сигарет і запропонував:

— Хто хоче німецьких.

Усі запалили, і Олег несподівано сказав мені:

— Вступай до поліції.

Я з нестямки аж витріщився на нього:

— Що ви кажете?

— А те, що чув!

Я перепитав:

— Мені — до поліції? З якої це радости?

Олег тихо проказав:

— Якби були підстави радіти, я б тобі запропонував щось краще. Напевно краще.

Він устав, закусив сигарету й пригладив обома долонями лисину. Тоді подивився на пані Гайну й знову на мене:

— Нам потрібна там своя людина.

— Вам мало Афіноґена? — посміхнувся я.

— Потрібна довірена людина, — уточнив Олег. — Ми почнемо діяти. Незабаром буде сигнал.

Пані Ганна не витримала:

— По-моєму, Олегу, ти вимагаєш од нього більшого, ніж він здатний зробити.

— Хто почне діяти й до чого буде сигнал? — пропустив я її слова повз вуха. Вони трохи образили мене. — Я нічого не розумію.

— У нас створюється загін УПА. Отже...

— УПА? Що таке УПА?

— Українська Повстанська Армія. Отже, коли німці зайдуть надто далеко в Азію, ми вдаримо з тилу й проголосимо себе вільними.

— Вільними від комуністів? — уставив я.

— Стара хохма з підручників. Справжня демократія передбачає свободу всіх партій.

Я насмішкувато ростяг вуста:

— І ви думаєте, німці дадуть вам гратись у повстання?

— Ми покличемо на підмогу англійців та американців.

Ганна Базилевич устряла й собі:

— Де ж вони, ті англійці та американці?