Читати книгу - "Яр"

— Діяти проти Афіноґена? А як же він сам на це подивиться?

— Афіноґен — людина пропаща. По самі вуха загруз.

— То ви хочете, щоб і я... по самі вуха? — розсердивсь я. — Не вийде. Годі з мене. Я нейтральний. Ні за кого, пі проти кого.

Олег Попович палко заперечив:

— Нейтральних у цій війні нема. Увесь світ воює!

Я вигукнув:

— А я плював на світ. Мені вже годі. Отак: нейтральний, та й більш нічого. Я доведу, що нейтральні в цій війні будуть. Нехай гризеться, хто з ким хоче, а я...

— Ти оженишся і сховаєш голову своїй Оленці під поділ?

Пані Ганна нестямно вигукнула:

— Олегу!!! Добирайте слова!

Вона, сама того не помітивши, перейшла з ним на ви.

Олег буркнув:

— Добре, я добиратиму. Але ж у нього дуже твердий лоб. Ніякі докази...

— А тут примусом нічого не вдієш, — Ганна, вже говорила спокійно, але твердо, і знову перейшла на ти: — Дай людині спокій. Ти ж не партійний секретар.

Олег запалив нову сигарету й жадібно смокнув слабенького диму. Тоді сказав Ганні:

— Слухай, тебе ж перекопувати не треба. Зроби ти добре діло!

— Наскільки мені известно... відомо, жінок до поліції не беруть.

Голос у неї був насторожений і в'їдливий, однак Олег Попович не звертав уваги.

— Зате поліцаї беруть жінок.

— Що-о?

— Те, що чула! — відтяв Олег і раптом перейшов на благання: — Зроби таку жертву! Так в усі епохи робили справжні революціонерки.

Я знав так само, як, певно, і Ганна Базилевич, на віщо натякав Олег.

— Які... революціонерки?

— Ну... хоча б Шарлотта Корде: вона звільнила Францію від кровожерливого Марата.

Шарлотта не була Маратові дружиною, але я не був певен, чи була вона йому й коханкою. Зрештою, подумав я, не відомо, чи взагалі прислужилась вона тоді революції, чи навпаки.

Пані Ганна сиділа за столом, червона й сердита, і нервово надривала газетну «скатертину».

— Ти пропонуєш мені вийти за нього заміж?

Олег мовчав, раз у раз пихкаючи сигаретою.

— Коли гітлеристи виснажаться, ми вдаримо їм у тил.

Я не витримав:

— Тоді прийдуть сталіністи й удячно потиснуть вам руку.

— Ми проголосимо Україну самостійною державою й нейтральною.

— Плював Сталін на вашу державу. Я кию він уже сюди повернеться...

Олег обпікся сигаретою і спересердя кинув її на підлогу:

— Та зрозумій Же ти, Божий чоловіче! У нас мусить бути своя армія!

— Хто ж до неї вступить?

— Я, та ти, та тисячі таких, як ми з тобою.

Я саркастично засміявся:

— Мені до твоєї армії не кортить.

Олег, не слухаючи мене, провадив далі:

— Існують міжнародні закони. Коли нація обирає свій уряд, ніхто не має права втручатися в її справи.

Я заперечив:

— По-моєму, у світі діють ті самі закони, що й у джунглях. Закон дужчого. Гралися ж ви вже раз у самостійність! А де ваша Київська управа? Німці перестріляли. Де ваш уряд? Бандера, Стецько, Мельник, хто там ще в ньому був? Де вони? Сидять? Чи й їх уже нема?

Олег широкими кроками ходив по кімнаті, топчучи газети, якесь ганчір'я та розсипані сторінки сірої брошури.

— То були нерозважливі й гарячі молодики. Ми будемо розумнішими. Знаєш, як сказав Ленін? Ви тільки не смійтеся, я не марксист, але вчитися треба... Ленін сказав, коли повісили його брата, терориста-одинака: ні, ми підемо не тим шляхом. Добре законспірована й розгалужена орґанізація й сильна армія: ось той шлях, яким підемо ми.

Він підійшов до Ганни й поклав їй руку на плече. Вона скинула його руку:

— Це неможливо.

Олег перепитав:

— Що саме? Організація? Вона вже є. Армія теж матиме свої частини по всій Україні.

— Я ніколи не могла б стати дружиною того, чиї руки занят... заплямовані кров'ю.

Олег Попович відійшов і сів на свою табуретку.

— Надто пишномовно й трохи не точно. Не думаю, щоб в Афіноґена... Він, правда, служив в енкаведе...

Ганна проказала:

— Він був на розстрілі євреїв! І цього для мене досить. Независи... незалежно від того, чи сам він...

— Не забувай, що це війна, — сказав Олег.

— Усе одно гидко.

— Я не про нього тобі кажу... Я про тебе.

Папі Ганна затулилась обома руками. Мені здалося, що вона зараз кричатиме й витиме, але Ганна Базилевич сиділа непорушно, мов кам'яна.

Попович схопивсь на ноги:

— Послухай, Нетреба! Ти колись розповідав мені про Афіноґена. Оті ваші сутички з ним. Ану, згадай ще!

Я неохоче переповів йому все, ніяково позираючи на папі